Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою ОСОБА_6 на постанову Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 30 березня 2009 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Управління праці та соціального захисту населення Ленінського району міста Дніпропетровська про стягнення коштів на оздоровлення, -

12 грудня 2007 року ОСОБА_6 звернувся з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Ленінського району міста Дніпропетровська про стягнення коштів на оздоровлення.

Постановою Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 30 березня 2009 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2009 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишено без задоволення, а постанову Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 30 березня 2009 року –залишено без змін.

Не погоджуючись з постановленим по справі рішенням суду попередніх інстанцій Управління ОСОБА_6 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, скаржник ставить питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та винести нове рішення про задоволення позовних вимог.

Так, скаржник зазначає, що судами не враховано ч.3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", в якій встановлені чіткі межі застосування мінімального розміру пенсії за віком виключно для пенсій, призначених за цим Законом.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що позивач під час проходження дійсної військової служби у період з 10.01.1982 р. по 30.12.1982 р. брав участь у підземних випробуваннях ядерної зброї і випробуваннях результатів впливу ядерної зброї на спецтехніку на Семіпалатенському ядерному полігоні та у ліквідації нештатних ситуацій при іспитах. У зв’язку з чим, позивача було прирівняно до учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у частині надання пільг та компенсацій, та видано посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди правильно виходили з того, що позивач не має право на отримання щорічної одноразової допомоги на оздоровлення, оскільки не є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, який став інвалідом внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Висновок судів попередніх інстанцій відповідає обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Згідно частини 3 статті 14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"право на пільги та компенсації передбачені цим Законом окрім учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та осіб, що постраждали від аварії на ЧАЕС також мають громадяни, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, належать до категорії 1, або 2, або 3. Порядок визначення цих категорій встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Постанови КМУ від 02.12.1992 №674 "Про порядок віднесення деяких категорій громадян до відповідних категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (674-92-п) цей Порядок визначає умови віднесення громадян із числа тих, які брали участь у ліквідації ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, а також громадян, які постраждали від радіаційного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і поховання радіоактивних речовин, що сталися не з вини потерпілих, до 1, 2 або 3 категорій, встановлених статтею 14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

За таких обставин правильними та такими, що відповідають Закону, є висновки судів попередніх інстанцій, що позивач не має право на призначення пенсії у розмірі 5 мінімальних заробітних плат, як постраждалий внаслідок аварії на ЧАЕС.

Відтак, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що позивач не є ні учасником Ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, ні особою, що потерпіла від аварії на ЧАЕС, а є прирівняною до них особо, яка брала участь у ліквідації інших ядерних аварій, у підземних випробуваннях ядерної зброї і випробуваннях результатів впливу ядерної зброї на спецтехніку на Семіпалатенському ядерному полігоні та у ліквідації нештатних ситуацій при іспитах

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суди правомірно дійшли до висновку про те, що позивач не має право на отримання грошової допомоги на оздоровлення.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло привезти до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного судами винесено законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права та підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу Управління ОСОБА_6 відхилити, а постанову Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 30 березня 2009 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку ст.ст. 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.