колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Гуріна М.І., Кобилянського М.Г., Пасенюка О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Куйбишевської районної ради м. Донецька про стягнення заборгованості з виплати щорічної допомоги на оздоровлення за касаційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Куйбишевської районної ради м. Донецька на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2007 року,

В липні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що він має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1 та є інвалідом ІІ групи внаслідок захворювання, пов’язаного з участю у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, тому відповідно до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"має право на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. Проте управління праці та соціального захисту населення Куйбишевської районної ради м. Донецька здійснювало виплату цієї допомоги в твердих сумах (26,70 грн. в 2004 році, 100,40 грн. в 2005 році, 120 грн. в 2006, 2007 роках), встановлених постановами Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 (836-96-п) та від 12 липня 2005 року №562 (562-2005-п) ). Просив визнати дії відповідача неправомірними та стягнути з нього невиплачену суму щорічної грошової допомоги на оздоровлення у розмірі 6 297,04 грн. за 2004 - 2007 роки.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 9 серпня 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов’язано управління праці та соціального захисту населення Куйбишевської районної ради м. Донецька доплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення за 2004 –2007 роки у розмірі 6123,30 грн.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2007 року апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Куйбишевської районної ради м. Донецька було задоволено частково. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 9 серпня 2007 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірними дії управління праці та соціального захисту населення Куйбишевської районної ради м. Донецька щодо відмови виплатити ОСОБА_1 заборгованість з несплаченої допомоги на оздоровлення за 2004, 2005, 2007 роки. Стягнуто з відповідача за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 заборгованість з несплаченої допомоги на оздоровлення за 2004, 2005, 2007 роки у загальній сумі 4542,04 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вказуючи на допущені, на думку управління праці та соціального захисту населення Куйбишевської районної ради м. Донецька, судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм чинного матеріального та процесуального законодавства, що призвело до постановлення неправильних судових рішень, відповідач просить скасувати постановлене судове рішення суду апеляційної інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Під час розгляду справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1 та є інвалідом ІІ групи внаслідок захворювання, пов’язаного з участю у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та на підставі статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення. Управління праці та соціального захисту населення Куйбишевської районної ради м. Донецька в 2004 році виплатило позивачу щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 26,70 грн., в 2005 - 2006 роках –120 грн.

Згідно з положенням абзацу 2 частини 4 статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) особам, що стали інвалідами ІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачена щорічна виплата допомоги на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат.

Вказаною статтею Закону (796-12) визначено, що розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Статтею 62 вказаного Закону визначено, що роз'яснення порядку застосування цього Закону (796-12) провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності. Постановою Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 26 липня 1996 року № 836 (836-96-п) було установлено громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, розмір щорічної допомоги на оздоровлення, зокрема, інвалідам II групи - 26,70 грн. Постановою Кабінету Міністрів України "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 12 липня 2005 року № 562 (562-2005-п) було збільшено розмір щорічної допомоги на оздоровлення, зокрема, інвалідам ІІ групи - 120 грн., який також не відповідав розміру, встановленому законами України.

Відповідно до вимог статті 63 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону (796-12) , здійснюється за рахунок державного бюджету.

Вихідним критерієм обрахунку спірних сум виплат відповідно до положень статті 48 вказаного Закону виступала мінімальна заробітна плата, розмір якої у зазначений позивачем період часу встановлювався законами України про Державний бюджет на відповідний рік, а саме:

- статтею 89 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік"установлено з 1 січня 2004 року розмір мінімальної заробітної плати 205 гривень на місяць, з 1 вересня 2004 року - 237 грн.;

- статтею 83 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік"установлено з 1 січня 2005 року розмір мінімальної заробітної плати 262 гривні на місяць, з 1 квітня 2005 року - 290 грн., з 1 липня 2005 року - 310 грн., з 1 вересня 2005 року - 332 грн.;

- статтею 82 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік"установлено з 1 січня 2006 року розмір мінімальної заробітної плати 350 грн. на місяць, з 1 липня 2006 року - 375 грн., з 1 грудня 2006 року - 400 грн.;

- статтею 76 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"установлено на 2007 рік з 1 січня 2007 року розмір мінімальної заробітної плати 400 грн. на місяць, з 1 квітня 2007 року - 420 грн., з 1 липня 2007 року - 440 грн. та з 1 жовтня 2007 року - 460 грн.

Пунктом 37 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік"дію абзаців 2 –7 частини 1, частини 3, абзаців 2 –7 частини 4 та частини 7 статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"зупинено на 2006 рік.

Таким чином, у 2006 році щорічна допомога на оздоровлення підлягала сплаті в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 12 липня 2005 року № 562 (562-2005-п) .

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги позивача про стягнення недоплаченої суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2004, 2005 роки, прийшов до висновку про те, що оскільки дія положень статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" на 2004, 2005 роки не зупинялася, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, вихідним критерієм обрахунку такої допомоги виступала мінімальна заробітна плата, встановлена Законами України про Державний бюджет України на відповідні роки.

Проте при цьому суд апеляційної інстанції, всупереч вимогам частини 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, яка зобов’язує суд вживати передбачених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, не звернув увагу та не дав жодної оцінки наступним обставинам. Позивач з приводу виплаченої йому 20 грудня 2004 року допомоги на оздоровлення за 2004 рік, а також 22 квітня 2005 року та 29 грудня 2005 року допомоги на оздоровлення за 2005 рік звернувся до суду лише 3 липня 2007 року, тобто з пропущенням встановленого частиною 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду) річного строку для звернення до адміністративного суду. Апеляційний суд, відповідно до вимог статті 100 цього Кодексу, не з’ясував ставлення відповідача до пропущеного позивачем строку та, відповідно, не обговорив питання про наявність поважних причин для поновлення пропущеного строку.

Пунктом 30 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"дію абзаців 2 – 7 частини 1, частини 3, абзаців 2 –7 частини 4 та частини 7 статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"зупинено на 2007 рік. Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року (v0a6p710-07) №6-р/2007 положення пункту 30 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"визнані неконституційними з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Враховуючи приведені обставини, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про неправомірність виплати позивачу коштів на оздоровлення у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 26 липня 1996 року № 836 (836-96-п) та про наявність законних підстав для виплати позивачу коштів на оздоровлення у розмірах, визначеними статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Проте при цьому суд апеляційної інстанції не дав належної правової оцінки тій обставині, що кошти на оздоровлення на 2007 рік були виплачені позивачу 29 березня 2007 року. Наведене свідчить про те, що спірні правовідносини мали місце між сторонами саме 29 березня 2007 року, тобто під час дії пункту 30 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яким дію абзаців 2 –7 частини 1, частини 3, абзаців 2 –7 частини 4 та частини 7 статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"зупинено на 2007 рік.

Та обставина, що зазначена норма Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) втратила чинність з 9 липня 2007 року, з дня ухвалення рішення про це Конституційного Суду України, дає підстави для застосування зазначених положень статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"лише після 9 липня 2007 року, оскільки відповідно до положень частини 1 статті 58 Конституції України, закони не мають зворотної дії у часі.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки зазначені порушення щодо строків звернення до суду та причин їх пропущення пов’язані з необхідністю встановлення обставин у справі, вони не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Куйбишевської районної ради м. Донецька задовольнити частково. Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2007 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.