колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Гуріна М.І., Загороднього А.Ф., Кобилянського М.Г.,

секретар судового засідання Снітко С.С.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача Бедаш О.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим про визнання дій посадової особи неправомірними, визнання наказів незаконними та їх відміну, поновлення на посаді та стягнення заборгованості за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 18 березня 2008 року та постанову апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 червня 2008 року,

В січні 2002 року ОСОБА_1 звернувся до суду вперше зі скаргою в порядку, передбаченому главою 31-А Цивільного процесуального кодексу України 1963 (1501-06) року.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що в 1998 році в званні підполковника міліції він був призначений на посаду начальника міжрайонного відділу з розслідування ДТП слідчого управління ГУ МВС України в АР Крим. На цій посаді позивач прослужив до 24 жовтня 2001 року. За вказаний період дисциплінарних стягнень не мав. Наказом ГУ МВС України в АР Крим від 21 вересня 2001 року № 448 на підставі рішення розширеного засідання колегії ГУ МВС України в АР Крим від 13 вересня 2001 року, засідання якої проходило без участі ОСОБА_1, його було попереджено про неповну посадову відповідність. Наказом ГУ МВС України в АР Крим від 24 жовтня 2001 року № 518 на підставі рішення розширеного засідання колегії ГУ МВС України в АР Крим від 23 жовтня 2001 року позивача було понижено в посаді з подальшим використанням поза апаратом Головного управління і слідчих підрозділів, про що йому стало відомо лише 12 листопада 2001 року. Просив визнати дії посадових осіб ГУ МВС України в АР Крим неправомірними, накази ГУ МВС України в АР Крим від 21 вересня 2001 року № 448 та від 24 жовтня 2001 року № 518 незаконними та скасувати їх, поновити його на посаді з 24 жовтня 2001 року.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 уточнив свої позовні вимоги, посилаючись на те, що 10 грудня 2001 року він був змушений написати рапорт про переведення його з посади старшого інспектора дільничних інспекторів міліції адміністративної служби, на яку був призначений наказом від 23 листопада 2001 року №259 л/с, на вільну посаду старшого інспектора –чергового чергової частини Центрального районного відділу Сімферопольського міського управління ГУ МВС України в АР Крим, у зв’язку з чим був виданий наказ від 21 грудня 2001 року №271 л/с. Наказом ГУ МВС України в АР Крим від 2 лютого 2002 року № 75 до позивача було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді пониження в спеціальному званні на один ступінь за прогули. Позивач зазначав, що прогулів не вчиняв, оскільки в той час знаходився на учбово-екзаменаційній сесії в Одеському інституті внутрішніх справ. Просить визнати накази ГУ МВС України в АР Крим від 21 грудня 2001 року №271 л/с, від 2 лютого 2002 року № 75 неправомірними та скасувати їх, поновити його на посаді начальника міжрайонного відділу з розслідування ДТП слідчого управління ГУ МВС України в АР Крим, стягнути з ГУ МВС України в АР Крим різницю в заробітній платі з урахуванням інфляції та індексації в розмірі 150 000 грн.

Постановою Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 18 березня 2008 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 червня 2008 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково. Постанову Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 18 березня 2008 року в частині відмови в задоволенні позову про визнання наказу ГУ МВС України в АР Крим від 2 лютого 2002 року № 75 незаконним та його скасування змінено. Відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову в цій частині у зв’язку з пропуском строку звернення до суду. В решті постанову Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 18 березня 2008 року залишено без змін.

Вказуючи на допущені, на думку ОСОБА_1, судами порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до неправильного вирішення даного спору, позивач просить скасувати постановлені судами першої та апеляційної інстанцій рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 1984 року проходив службу в органах внутрішніх справ, з 1998 року він перебував на посаді начальника міжрайонного відділу з розслідування ДТП СУ ГУ МВС України в АР Крим. Згідно з наказом ГУ МВС України в АР Крим "Про оголошення рішення розширеного засідання колегії ГУ МВС України в АР Крим від 13 вересня 2001 року" від 21 вересня 2001 року № 448 ОСОБА_1 було попереджено про неповну посадову відповідність. Наказом ГУ МВС України в АР Крим "Про оголошення рішення розширеного засідання колегії ГУ МВС України в АР Крим від 23 жовтня 2001 року"від 24 жовтня 2001 року № 518 ОСОБА_1 було понижено в посаді з подальшим використанням поза апаратом Головного управління і слідчих підрозділів.

Відповідно до статті 15 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого Указом Президії Верховної Ради від 29 липня 1991 року № 1368-XII (1368-12) , (чинного на час виникнення спірних правовідносин) на осіб рядового і начальницького складу можуть накладатися такі стягнення: зауваження; догана; сувора догана; затримка у присвоєнні чергового спеціального звання або поданні до його присвоєння на строк до одного року; попередження про неповну посадову відповідність; пониження в посаді; пониження в спеціальному званні на один ступінь; звільнення з органів внутрішніх справ.

Згідно зі статтею 26 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ (1368-12) дисциплінарне стягнення повинно відповідати тяжкості вчиненого проступку і ступеню провини. За вчинений дисциплінарний проступок накладається тільки одне стягнення. При порушенні дисципліни спільно кількома особами дисциплінарне стягнення накладається на кожного винного окремо. При визначенні виду і міри покарання беруться до уваги: характер проступку, його наслідки, обставини, за яких його було вчинено, попередня поведінка винного, його ставлення до служби, стаж служби і рівень кваліфікації. Перед накладанням стягнення, що оголошується в наказі, від винного береться пояснення (письмове чи усне).

Відповідно до абзацу 4 пункту 21 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (114-91-п) особи рядового і начальницького складу зобов'язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами прямих начальників.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання дій посадових осіб ГУ МВС України в АР Крим неправомірними, наказів ГУ МВС України в АР Крим від 21 вересня 2001 року № 448 та від 24 жовтня 2001 року № 518 незаконними та їх скасування, а також поновлення його на посаді з 24 жовтня 2001 року, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що підставою для ухвалення двох рішень засідань колегії ГУ МВС України в АР Крим та видання у подальшому на їх підставі наказів від 21 вересня 2001 року та від 24 жовтня 2001 року були матеріали службових перевірок. Посилання позивача на те, що фактично вказані службові перевірки не проводилися, письмові висновки за їх результатами не складалися, пояснення у нього не відбиралися, судами попередніх інстанцій прийняті не були, оскільки ці доводи не знайшли свого підтвердження у ході судового засідання. Крім того, суди правильно зазначили, що посилання у наказі від 24 жовтня 2001 року про використання ОСОБА_1 поза апаратом Головного управління і слідчих підрозділів –це не вид дисциплінарного стягнення, а вказівка на подальше використання службовця в органах внутрішніх справ, викликана інтересами служби.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом ГУ МВС України в АР Крим від 21 грудня 2001 року № 271-о/с позивач, на підставі його рапорту від 10 грудня 2001 року про переведення з посади старшого інспектора дільничних інспекторів міліції відділу адміністративної служби, був призначений на посаду старшого інспектора –чергового чергової частини Центрального районного відділу Сімферопольського міського управління ГУ МВС України в АР Крим.

Позивач зазначає, що він подав зазначений рапорт проти своєї волі, знаходячись під тиском з боку керівництва, тому наказ від 21 грудня 2001 року № 271-о/с є неправомірним

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про скасування наказу від 21 грудня 2001 року № 271-о/с, прийшли до обґрунтованого висновку, що доказів на підтвердження зазначених доводів позивача не встановлено.

Судами першої та апеляційної інстанцій також встановлено, що наказом ГУ МВС України в АР Крим від 2 лютого 2002 року № 75 до ОСОБА_1 було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді пониження в спеціальному званні на один ступінь за порушення службової дисципліни –прогули 25,27,30 листопада і 2,4,5 грудня 2001 року.

Апеляційний суд прийшов до обґрунтованого висновку, що зазначений наказ суперечить чинному законодавству, тому що в цей період ОСОБА_1 перебував на учбово-екзаменаційній сесії Сімферопольського факультету Одеського інституту внутрішніх справ, що підтверджується довідкою про участь в учбово-екзаменаційній сесії № 34. Згідно з довідкою №34 від 7 грудня 2001 року ОСОБА_1 успішно виконав учбовий план.

Відповідно до вимог статті 248-5 Цивільного процесуального кодексу України 1963 року, чинного на час звернення ОСОБА_1 зі скаргою до суду, скаргу може бути подано в суд: у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли особі стало відомо або їй повинно було стати відомо про порушення її прав, свобод чи законних інтересів; у місячний строк з дня одержання особою письмової відповіді про відмову у задоволенні скарги органом, службовою особою вищого рівня по відношенню до того органу, посадової, службової особи, що постановили рішення чи здійснили дії або допустили бездіяльність, або з дня закінчення місячного строку після подання скарги, якщо особою не було одержано на неї письмової відповіді. Пропущений строк для подання скарги може бути поновлено судом, якщо буде встановлено, що його пропущено з поважних причин.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у визнанні незаконним наказу від 2 лютого 2002 року № 75 та його скасуванні прийшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 про зазначений наказ стало відомо 19 лютого 2002 року, а з додатковою скаргою про скасування цього наказу в порядку глави 31-А Цивільного процесуального кодексу України 1963 (1501-06) року позивач звернувся лише 23 січня 2003 року, тобто з пропущенням строку звернення до суду при відсутності поважних причин, які б давали підстави для поновлення цього строку.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються, підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 червня 2008 року та змінену постанову Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 18 березня 2008 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.