К-26478/09-С Про зобов’язання вчинити певні дії - 06.10.2010 Прийняття

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до Управління Пенсійного фонду України в м. Білій Церкві про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії, -

У жовтні 2007 року ОСОБА_6 звернувся до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого вказував, що він має статус громадянина, постраждалого від наслідків Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інваліда ІІ групи.

На підставі Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) (далі – Закон України № 796-ХІІ (796-12) ) йому призначено пенсію та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, розмір яких повинен визначатися виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлена законами, але відповідач визначив розмір зазначених пенсій позивачеві згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) (далі - постанова КМУ № 1), виходячи з базової величини для обчислення конкретних державних пенсій та додаткових пенсій за шкоду, заподіяну особам, віднесеним до 1 категорії, встановленої в розмірі 19,91 грн.

Позивач стверджував, що відповідно до статей 50 та 54 Закону № 796-ХІІ він має право на щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком, та розмір його пенсії не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком, однак відповідач усупереч зазначеним нормам не провів відповідне нарахування цих пенсій.

Крім того, позивач зазначав, що він має статус громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю і непрацюючого пенсіонера, а тому на підставі ст. 39 Закону України № 796-ХІІ має право на отримання доплати до пенсії в розмірі 1 мінімальної заробітної плати, проте зазначена доплата виплачується у розмірі меншому, ніж встановлений вказаним Законом.

Посилаючись на наведені обставини, позивач просив визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Білій Церкві Київської області щодо відмови у перерахунку пенсії по інвалідності відповідно до вимог ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та доплати до пенсії, а також зобов’язати відповідача провести перерахунки державної та додаткової пенсії з 01 квітня 2007 року, а доплати до пенсії - починаючи з 01 липня 2007 року.

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2007 року позов задоволено частково та зобов’язано Управління Пенсійного Фонду України в м. Білій Церкві провести перерахунок доплати до пенсії ОСОБА_6 згідно ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"за проживання на території радіоактивного забруднення за період з 9 липня 2007 року, встановивши її на рівні мінімальної заробітної плати з розрахунку 440 грн. щомісячно.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2009 року це судове рішення скасовано в частині позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено, та ухвалено в цій частині нове рішення, яким Управління Пенсійного фонду України в м. Білій Церкві зобов’язано провести перерахунок пенсії ОСОБА_6 згідно ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи із 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю у розмірі 75% від мінімальної пенсії за віком, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) з 30 квітня 2007 року та здійснити її виплату в цих розмірах.

В решті судове рішення залишено без змін.

В касаційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в м. Білій Церкві Київської області просить скасувати вказані судові рішення з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Як видно з матеріалів справи, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і йому встановлено ІІ групу інвалідності.

Відповідно до ст. 50 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"особам, віднесеним до постраждалих першої категорії, що є інвалідами ІІ групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, в розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Частиною четвертою статті 54 вищезгаданого Закону встановлено, що в усіх випадках розмір пенсії для інвалідів ІІ групи, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком.

Враховуючи наведене, є всі підстави вважати, що позивач має право на призначення пенсії в розмірі, не нижчому 8 мінімальних пенсій за віком та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Наявність такого права у позивача є визначальним для вирішення даного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (ч.2 ст.46).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України в разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Однак суд першої інстанції, не звернувши уваги на принцип пріоритетності законів над підзаконними актами, дійшов помилкового висновку, що при визначенні розміру пенсії позивачеві застосуванню підлягають не статті 50 і 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а постанова Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2002 року "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) , в той час як остання істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Зазначену помилку виправив суд апеляційної інстанції, який частково скасував постанову місцевого суду та задовольнив вказані позовні вимоги.

При цьому апеляційний суд правильно не взяв до уваги посилання відповідача на ч. 5 ст. 54 вищезгаданого Закону, якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабміну України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом (796-12) . Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальних пенсій за віком.

Зі змісту ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"випливає, що за основу нарахування пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, береться мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно чинного законодавства визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування".

З огляду на викладене, правильним є висновок суду апеляційної інстанції щодо невзяття до уваги положень ч. 3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом (1058-15) , оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, виходячи в розміру мінімальної пенсії за віком, що передбачено ст.ст. 49, 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідно до ч.3 ст.67 зазначеного Закону, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім’ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.

Оскільки позивачеві слід визначати пенсію виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.

Отже, судом апеляційної інстанції прийнято правильне рішення про задоволення позовних вимог щодо перерахунку позивачу державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

В той же час суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального і процесуального права при вирішенні питання про задоволення позовних вимог щодо виплати позивачу підвищення до пенсії як особі, яка проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю.

Судами встановлено, що позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської області як непрацюючий пенсіонер.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106 (106а-91-п) місто Біла Церква віднесене до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення в зоні посиленого радіоекологічного контролю, підвищується на 1 мінімальну заробітну плату.

Дію вказаної норми статті 39 зупинено на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"від 19 грудня 2006 року N 489-V (489-16) (далі – Закон N 489-V (489-16) ).

Зупинення дії абзацу другого частини першої статті 39 Закону № 796-ХІІ, передбачене пунктом 30 статті 71 Закону України N 489-V, визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року N 6-рп/2007 (v0a6p710-07) .

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року відповідач був зобов’язаний нараховувати та сплачувати підвищення до пенсії в розмірі 1 мінімальної заробітної плати.

Судами встановлено, що на виконання ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"відповідачем щомісяця виплачувалася позивачу передбачена цією статтею виплата в розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) .

Вирішуючи цей спір, суди попередніх інстанції з огляду на загальні засади пріоритету законів над підзаконними нормативними актами обґрунтовано визнали, що при визначенні розміру згаданої виплати застосуванню підлягає саме ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанова Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , яка істотно звужує обсяг установлених законом прав позивача.

За таких обставин правильним є висновок судів попередніх інстанції щодо неправомірності дій відповідача по виплаті доплати до пенсії в розмірах, встановлених зазначеною постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 (836-96-п) .

При цьому ст. 76 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік"не встановлює будь-яких обмежень щодо можливості застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Частиною 1 статті 39 Закону України № 796-ХІІ встановлено, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата, розмір якої у зоні гарантованого добровільного відселення становить дві мінімальні заробітні плати.

У період, за який заявлені вимоги про стягнення доплати, розміри мінімальної заробітної плати постійно змінювалися.

Зокрема, статтею 76 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік"передбачено, що з 01 січня 2007 року розмір мінімальної заробітної плати становить 400 гривень на місяць, з 01 квітня 2007 року - 420 гривень, з 01 липня 2007 року - 440 гривень та з 01 жовтня 2007 року - 460 гривень.

Однак суд першої інстанції не звернув уваги на наведені обставини і допустив порушення норм матеріального права, застосувавши для вирішення цього спору лише один розмір мінімальної заробітної плати, який діяв з 01 липня 2007 року по 01 жовтня 2007 року, а саме 440 гривень.

Наведене порушення залишилось поза увагою суду апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є помилковим тільки частково, а тому на підставі статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України це рішення місцевого суду слід змінити, скасувавши у відповідній частині рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення суду апеляційної інстанції в частині, якою скасовано постанову місцевого суду та ухвалено нове рішення про задоволення частини позовних вимог, є законним і обґрунтованим, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається

Керуючись ст.ст. 220, 221, 222, 223, 224, 225, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Білій Церкві Київської області задовольнити частково.

Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2007 року в частині зобов’язання Управління Пенсійного Фонду України в м. Білій Церкві провести перерахунок доплати до пенсії ОСОБА_6 згідно ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"за проживання на території радіоактивного забруднення за період з 9 липня 2007 року, встановивши її на рівні мінімальної заробітної плати з розрахунку 440 грн. щомісячно - змінити.

Викласти абзац другий резолютивної частини постанови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2007 року в наступній редакції : "Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в м. Білій Церкві Київської області здійснити ОСОБА_6 перерахунок та виплатити доплату до пенсії відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", встановивши її на рівні однієї мінімальної заробітної плати з розрахунку 440 грн. за період з 09 липня 2007 року по 01 жовтня 2007 року та з 01 жовтня 2007 року по 31 грудня 2007 року з розрахунку 460 грн. щомісячно, з урахуванням фактично виплачених сум.".

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2009 року скасувати в частині, якою залишена без змін постанова Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2007 року.