К-47660/09-С Про зобов’язання нарахувати та виплатити щомісячну соціальну допомогу - 06.10.2010 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження за касаційною скаргою Головного Управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим (далі –ГУПФ)

на постанову Київського районного суду міста Сімферополя від 7 травня 2009 року

та постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2009 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до ГУПФ про зобов’язання вчинити певні дії,

У лютому 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовною заявою, в якій зазначав, що відповідно до положень Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV "Про соціальний захист дітей війни" (2195-15) (далі – Закон № 2195-ІV (2195-15) ) є дитиною війни і має право на одержання підвищення до пенсії у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни (30 % мінімального розміру пенсії за віком).

Посилаючись на невиконання відповідачем вимог Закону № 2195-ІV (2195-15) , позивач уточнив у судовому засіданні свої позовні вимоги і просив визнати бездіяльність відповідача неправомірною, зобов’язати ГУПФ підвищити розмір призначеної йому пенсії, що виплачувалась упродовж 2006 - 2008 років, на 30 % від прожиткового рівня для непрацездатних осіб.

Постановою Київського районного суду міста Сімферополя від 7 травня 2009 року позов задоволено частково: зобов’язано ГУПФ нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_6 недоплачену щомісячну соціальну грошову допомогу, яка передбачена статтею 6 Закону № 2195-ІV, в розмірі 30 % від мінімальної пенсії за віком із 22 травня по 31 грудня 2008 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2009 року (з урахуванням виправлення описки ухвалою цього суду від 22 жовтня 2009 року) резолютивну частину рішення суду першої інстанції змінено шляхом зобов’язання ГУПФ нарахувати та виплатити позивачу як дитині війни щомісячну соціальну допомогу за травень - грудень 2008 року в сумі 780,40 гривні.

У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при розв’язанні спору в частині задоволення позовних вимог, просить скасувати їхні рішення й справу направити на новий розгляд або для продовження розгляду.

У частині, що стосується відмови в задоволенні позовних вимог, зазначені судові рішення іншими особами, які беруть участь у справі, не оскаржено і з цих підстав не переглядаються .

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України ( КАС України (2747-15) ), колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

ОСОБА_6, який народився у 1939 році, у визначеному Законом № 2195-ІV (2195-15) порядку встановлено статус дитини війни. Відповідно до статті 6 цього Закону дітям війни пенсії підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Обґрунтовуючи рішення, суди правильно виходили з того, що пунктом 2 статті 41 Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі – Закон № 107-VI (107-17) ) у статтю 6 Закону № 2195-ІV внесено зміни, що стосуються дітей війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) ), а саме: до пенсії виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Однак Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (v010p710-08) Закон № 107-VI (107-17) в частині зміни редакції статті 6 Закону № 2195-ІV визнано неконституційним.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, спірні відносини з 1 січня по 22 травня 2008року регулюються відповідно до положень статті 6 Закону № 2195-ІV (у редакції Закону № 107-VI (107-17) ), а з 22 травня 2008 року – статті 6 Закону № 2195-ІV.

Отже, підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов’язання відповідача здійснити нарахування підвищення до призначеної позивачу пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком із 22 травня 2008 року.

Не можуть бути взяті до уваги доводи УПФ щодо неврегульованості механізму реалізації положень статті 6 Закону № 2195-ІV.

Станом на 9 липня 2007 року розмір мінімальної пенсії за віком визначено тільки статтею 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування (далі – Закон № 1058-ІV (1058-15) ), і згідно з цією нормою мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 15 липня 1999 року № 966-ХІV "Про прожитковий мінімум"прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який установлено статтею 28 Закону № 1058-ІV.

Водночас суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, помилково зобов’язав відповідача здійснити перерахунок і виплату щомісячної соціальної грошової допомоги, тоді як позивачу призначено пенсію за віком, і він має право на підвищення до пенсії, а не щомісячної соціальної грошової допомоги. Також суд не зазначив початкову і кінцеву дати здійснення перерахунку відповідачем розміру призначеної позивачу пенсії з урахуванням підвищення до пенсії, обчисленого виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, визначеного статтею 28 Закону № 1058-ІV.

Крім того, встановивши, що суб’єктом владних повноважень порушено норми права, які регулюють спірні правовідносини, з метою повного захисту порушеного права, суд повинен був визнати такі дії відповідача протиправними.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, не тільки не усунув наведені помилки, а й теж помилково змінив правильне в частині визначення термінів здійснення перерахунку відповідачем пенсії позивачу з урахуванням підвищення. У рішенні суду апеляційної інстанції не зазначено про залишення в іншій, крім зміненої, частині рішення суду першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про необхідність зміни рішення суду першої інстанції шляхом включення до його резолютивної частини уточнення про зобов’язання відповідача здійснити виплату підвищення до пенсії, призначеній позивачу, в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 28 Закону № 1058-ІV, із 22 травня 2008 року. Рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню. У решті рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і залишається без змін.

Керуючись статтями 220, 222 - 225, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України,

Касаційну скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим задовольнити частково.

Постанову Київського районного суду міста Сімферополя від 7 травня

2009 року в частині, що стосується задоволення позовних вимог, змінити.

Бездіяльність Головного Управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, посадовими особами якого не нараховано з 22 травня по 31 грудня 2008 року підвищення до призначеної ОСОБА_6 пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, визнати неправомірною.

Зобов’язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії, призначеної ОСОБА_6, відповідно до статті

6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", з 22 травня 2008 року.