Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Гашицького О.В. (суддя - доповідач), Лиски Т.О., Мойсюка М.І.,

Малініна В.В., Ситнікова О.Ф,

розглянувши в порядку письмового провадження за касаційною скаргою

управління праці та соціального захисту населення Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області (далі –УПСЗН) на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2007 року та

ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2008 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до УПСЗН

про виплату коштів,

У вересні 2007 року ОСОБА_6 звернувся до суду з цим позовом.

Зазначав, що учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інвалід 2 групи має право на отримання передбаченої статтею

48 Закону України від 28 лютого 1991 року "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"(далі – Закон № 796-XII (796-12) ) щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат. Однак у 2007 році ця допомога виплачена йому в меншому розмірі, визначеному УПСЗН виходячи з відповідних постанов Уряду.

Також відповідно до статті 6 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"(далі – Закон № 3551-ХІІ (3551-12) ) він як інвалід війни 2 групи має право на отримання щорічної до 5 травня разової грошової допомоги у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, однак відповідач у 2007 році виплатив йому значно меншу, ніж передбачена цим Законом (3551-12) , суму.

Посилаючись на відмову відповідача вчинити перерахунок і доплату, позивач просив зобов’язати УПСЗН провести перерахунок належної йому до виплати щорічної допомоги на оздоровлення та щорічної разової допомоги з урахуванням вимог діючого законодавства, недоотриманих за 2007 рік.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2008 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі УПСЗН, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, безпідставність позовних вимог просить скасувати їхні рішення й ухвалити нове –про відмову в задоволенні позову.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України ( КАС України (2747-15) ), колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що позивача, як інваліда 2 групи внаслідок захворювання, пов’язаного з його участю в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесено до другої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, згідно з положеннями Закону № 796-ХІІ (796-12) він має статус інваліда війни.

Статтею 48 Закону № 796-ХІІ передбачено виплату учасникові ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії у розмірі 5 мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати. Тобто, нормами спеціальним Законом визначено розмір щорічної допомоги як величина, кратна розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом (796-12) на час здійснення виплати.

Зазначена грошова допомога позивачеві станом на 14 вересня 2007 року не виплачена з мотивів відсутності його заяви про виплату цієї допомоги.

Розглядаючи справу в частині зобов’язання проведення перерахунку щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2007 рік, суд першої інстанцій дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що Законом № 796-ХІІ (796-12) Кабінет Міністрів України не уповноважений на свій розсуд змінювати, у тому числі зменшувати конкретні розміри компенсацій і допомоги, зокрема, допомоги на оздоровлення, встановлені цим Законом (796-12) . Натомість частиною першою статті 67 зазначеного Закону було встановлено, що конкретні розміри всіх передбачених ним доплат, пенсій та компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання заробітної плати. Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , положення пункту 30 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яким зупинено на 2007 рік дію абзаців другого, третього, четвертого, п`ятого, шостого, сьомого частин четвертої та сьомої статті 48 Закону № 796-ХІІ. За таких обставин судами правильно взято до уваги, що на час звернення позивача до суду щорічну допомогу на оздоровлення за 2007 рік йому не було виплачено. Закон № 796-XII (796-12) має вищу юридичну силу і при вирішенні позовних вимог необхідно керуватися вимогами статті 48 вказаного Закону, який передбачає право позивача на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 4 мінімальних заробітних плат. Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в подальшому будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню норми статті 48 Закону № 796-XII, та Закони України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2007 рік, а не Постанови Кабінету Міністрів України, якими було встановлено конкретні розміри допомоги.

З огляду на наведене суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку про незаконність нарахування щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2007 рік у меншому розмірі, ніж це передбачено Законом № 796-ХІІ (796-12) .

Також, відповідно позивач має право на пільги, встановлені Законом № 3551-ХІІ (3551-12) , зокрема статтею 13 цього закону встановлено, що щорічно до 5 травня інвалідам війни 2 групи виплачується разова грошова допомога в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.

Водночас статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"від 19 грудня 2006 року № 489-V (далі – Закон № 489-V (489-16) ) встановлено провести виплату цієї щорічної разової грошової допомоги в розмірі 360 гривень.

Задовольняючи позов у частині стягнення щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік, суди попередніх інстанцій виходили з того, що для врегулювання спірних правовідносин у цій справі пріоритетними є норми Закону № 3551-ХІІ (3551-12) , а не застосовані УПСЗН положення Закону № 489-V (489-16) , яким у 2007 році встановлено виплату разової грошової допомоги категорії інвалідам війни 2 групи, до якої належить ОСОБА_6, у меншому розмірі, ніж передбачено Законом № 3551-ХІІ (3551-12) .

Однак колегія суддів вважає помилковим посилання судів на пункт 1 Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року (v0a6p710-07) , яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), положення Закону № 2285-ІV (2285-15) , у тому числі і положення пункту 13 статті 71, якою зупинено на 2007 рік дію частини 5 статей 12, 13, 14 та 15 Закону № 3551-ХІІ в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги, оскільки на дату нарахування і виплати ОСОБА_6 (квітень 2007 року) щорічної разової грошової допомоги положення Закону № 489-V (489-16) , які були визнані неконституційними Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року (v0a6p710-07) , були ще діючими.

Судами встановлено, що на період виникнення правовідносин щодо виплати щорічної грошової допомоги за 2007 рік, який є одним із предметів даного спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, а саме: Закон № 3551-ХІІ (3551-12) та Закон № 489-V (489-16) , які мали однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня інвалідам війни.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України. Виходячи з положень статті 152 Конституції моральна чи матеріальна шкода, заподіяна особам актами, що визнані неконституційними підлягає відшкодуванню у встановленому законом порядку.

Виходячи з наведеного дії відповідача по виплаті щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2007 року у розмірах, встановлених Законом № 489-V (489-16) не можна визнати неправомірними, оскільки відповідач на час проведення спірних виплат діяв відповідно до діючих норм Закону (489-16) , тому, з урахуванням наведеного, рішення судів в частині зобов’язання УПЗСН провести перерахунок недоплаченої допомоги до 5 травня за 2007 року підлягає скасуванню з відмовою у задоволення позовних вимог, оскільки зазначене рішення було прийнято після проведення виплати цієї допомоги.

Відповідно до статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19 грудня

2007 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2008 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 до управління праці та соціального захисту населення Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області про зобов’язання виплатити щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2007 рік скасувати і цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовити.

В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду

від 19 грудня 2007 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного

суду від 17 липня 2008 року залишити без змін.

постанова оскарженню не підлягає, набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії сторонам, які беруть участь у справі.