К-40576/09-С Про визнання дій неправомірними та стягнення коштів - 05.10.2010 Прийняття

провівши у касаційному порядку попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення (далі –УПСЗН) Лисичанської міської ради Луганської області, третя особа –Головне управління Державного казначейства України в Луганській області про визнання дій неправомірними та стягнення коштів за касаційною скаргою УПСЗН Лисичанської міської ради Луганської області на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2009 року,

У листопаді 2008 року ОСОБА_1 у Лисичанському міському суді Луганської області пред’явив позов до УПСЗН Лисичанської міської ради Луганської області, третя особа –Головне управління Державного казначейства України в Луганській області про визнання дій неправомірними та стягнення коштів.

В обґрунтування позовних вимог вказав на те, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1. Крім того, його визнано й інвалідом війни другої групи.

Відповідно до статті 48 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-Х11"Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі –Закон № 796) має право на щорічну допомогу на оздоровлення як інвалід 2-ї групи у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат для учасників ліквідації наслідків Чорнобильської аварії, віднесених до категорії 1, а згідно зі статтею 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі –Закон № 3551) щорічно до 05 травня йому має бути виплачено разову грошову допомогу у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком.

Проте, відповідач в порушення вимог цих Законів виплачував щорічну допомогу на оздоровлення та щорічну грошову допомогу до 5 травня у період 2003-2008 року у розмірах, відповідно встановлених постановою Кабінету Міністрів України та Законами щодо Державного бюджету України.

Вважає, що відповідач при нарахуванні та виплаті допомоги повинен керуватись лише Законами №№ 796 (796-12) та 3551 (3551-12) , а не постановами Кабінету Міністрів України та законами щодо Державного бюджету України, які істотно звужують обсяг його прав.

Просив стягнути з УПСЗН Лисичанської міської ради Луганської області разову щорічну допомогу на оздоровлення за період з 2003 року по 2008 рік в сумі 9434,90 грн. та щорічну разову допомогу до 5 травня, як інваліду війни, за цей же період в сумі 12144,88 грн.

Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 27 лютого 2009 року позов ОСОБА_1 до УПСЗН Лисичанської міської ради Луганської області, третя особа –Головне управління Державного казначейства України в Луганській області про визнання дій неправомірними та стягнення коштів задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду за захистом порушених прав у частині позовних вимог про визнання дій протиправними та стягнення щорічної допомоги, що виплачується до 5 травня, за 2004 та 2007 роки.

Визнано протиправними дії УПСЗН Лисичанської міської ради Луганської області щодо виплати одноразової щорічної допомоги до 5 травня у 2004, 2007 та 2008 роках у менших розмірах, ніж передбачено Законом № 3551, та щорічної допомоги на оздоровлення у 2003 –2008 роках у менших розмірах, ніж передбачено Законом № 796.

Стягнуто з УПСЗН Лисичанської міської ради за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 одноразову щорічну допомогу до 5 травня за 2004 рік у сумі 580 грн., за 2007 рік –у сумі 2920,48 грн., за 2008 рік –у сумі 3448 грн. та щорічну допомогу на оздоровлення за 2003 рік у сумі 898,30 грн., за 2004 рік –у сумі 998,30 грн., за 2005 рік –у сумі 1423,30 грн., за 2006 рік –у сумі 1630 грн., за 2007 рік –у сумі 1980 грн., за 2008 рік –у сумі 2505 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2009 року апеляційну скаргу УПСЗН Лисичанської міської ради Луганської області задоволено частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 27 лютого 2009 року скасовано.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з УПСЗН Лисичанської міської ради Луганської області за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 недоотриманої разової грошової допомоги на оздоровлення за 2003 –2005 та 2007, 2008 роки у сумі 7924,90 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі УПСЗН Лисичанської міської ради Луганської області, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення судів та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом війни 2-ої групи, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни –інвалідів війни. Також він є особою, яка постраждала внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС категорії 1.

ОСОБА_1 була виплачена щорічна разова грошова допомога до 5 травня, як інваліду війни, в 2004 році –160 грн., в 2005 та 2006 роках – по 330 грн. щорічно, в 2007 році –360 грн., а в 2008 році –400 грн. та щорічна допомога на оздоровлення у 2002-2005 роках –по 26,70 грн., у 2006 та 2007 роках –по 120 грн. щорічно. У 2008 році виплата не здійснювалася.

Статтею 13 Закону № 3551 передбачено, що інвалідам війни 2-ої групи щорічно до 5 травня виплачується разова грошова допомога у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком.

Однак, Законом України від 26 грудня 2002 року № 380-IV "Про Державний бюджет України на 2003 рік" (380-15) (стаття 28), інвалідам війни 2-ої групи, до яких відноситься й позивач, в 2003 році передбачена виплата щорічної разової допомоги в розмірі 120 гривень, а законами України від 27 листопада 2003 року № 1344-IV "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) (стаття 44) –160 грн., від 23 грудня 2004 року № 2285-ІУ "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) (стаття 34) –330 грн., від 20 грудня 2005 року № 3235-1У "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) (стаття 30) –330 грн. та від 19 грудня 2005 року № 489-У "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) (стаття 29) –360 грн. Саме у такому розмірі ОСОБА_1 щорічна разова допомога до 5 травня була виплачена Управлінням праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області у цей період.

Відповідно до пункту 20 Розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року (107-17) № 107-V1 "Про Державний бюджет України на 2008 рік" частину п’яту статті 13 Закону № 3551 змінено та викладено у такій редакції: "щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".

Кабінет Міністрів України своєю постановою від 12 березня 2008 року № 183 (183-2008-п) "Про розміри разової грошової допомоги, яка виплачується у 2008 році згідно з Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" для інвалідів війни 2-ої групи встановив розмір одноразової грошової допомоги у сумі 400 грн.

Між тим, рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року (v0a6p710-07) № 6-рп положення статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", якою встановлювався розмір щорічної разової допомоги до 05 травня у розмірах менших, ніж передбачено спеціальним Законом, визнане таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним).

Також положення підпункту "б" підпункту 2 пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) , згідно з яким розмір допомоги до 5 травня визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України", рішенням Конституційного Суду України від № 10-рп від 22 травня 2008 року (v010p710-08) визнані такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними).

Інші Закони України щодо Державного бюджету України на 2003 –2006 роки Конституційним Судом України на час виплати допомоги у відповідних частинах не були визнані такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними).

Отже, на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги учасникам бойових дій до 5 травня. У 2007 та 2008 роках Закони України щодо Державного бюджету України у відповідних частинах діяли з 01 січня по 09 липня 2007 року та з 01 січня по 22 травня 2008 року. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Тому, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеними положеннями Законів України щодо Державного бюджету України на 2003 –2008 роки фактично змінено положення Закону № 3551 (3551-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення вказаних Законів України щодо Державного бюджету України.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають силу з дня постановлення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Таким чином, рішення Конституційного Суду України зворотної сили не мають.

Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області до моменту визнання такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними) Законів України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) та "Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів" (107-17) виплатило ОСОБА_1 визначені чинним законодавством суми щорічної разової допомоги до 5 травня. Тобто, на час вчинення оскаржуваної дії (сплати певної суми) орган владних повноважень діяв в межах закону, тому його дії не можна вважати протиправними.

Суд першої інстанції дійшов хибного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову у відповідній частині. Суд апеляційної інстанції правильно скасував незаконне рішення суду першої інстанції й постановив рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення суду апеляційної інстанції відповідає визначеній правовій позиції при розгляді такої категорії справ.

Відповідно до статті 48 Закону № 796 особам, постраждалим внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1, інвалідам другої групи передбачена щорічна допомога на оздоровлення у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат.

Положеннями Закону № 796 (796-12) України визначено основні засади щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я, оскільки, відповідно до частини першої статті 50 Конституції України, кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Законом № 796 (796-12) Кабінет Міністрів України не уповноважений зменшувати встановлені останнім конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій, зокрема, допомоги на оздоровлення. Навпаки, у частині першій статті 67 зазначеного Закону встановлено, що ці розміри підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати, встановлений ще в 1996 році Кабінетом Міністрів України розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом тривалих років не змінювався, а тому, не відповідає розміру, встановленому іншими законами України. Оскільки в наступному будь-яких рішень із цих питань Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України не приймалось, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме стаття 48 Закону № 796 та положення інших законів щодо встановлення розміру мінімальної заробітної плати на кожен рік.

Крім того, пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, і тому, враховуючи частину третю статті 22 Конституції України, звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом України № 796 (796-12) , є безпідставним.

Відповідно до частини четвертої статті 48 Закону № 796 (в редакції закону України від 11 липня 2001 року № 2638-111 (2638-14) ), пункту 2 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року № 256 (256-2002-п) (із змінами і доповненнями) обов’язок здійснювати виплати щорічної допомоги на оздоровлення на органи соціального захисту населення покладено саме з 2003 року.

Щорічна допомога на оздоровлення за 2006 рік ОСОБА_1 не була виплачена, оскільки відповідно до статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" зупинено на 2006 рік дію абзаців 2, 3, 4, 5, 6, 7 частини першої, частини третьої, абзаців 2-7, частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону № 796. Ця норма статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" Конституційним Судом України у встановленому порядку такою, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційною) визнана не була.

З огляду на вказане суд апеляційної інстанції, постановляючи рішення у справі, дійшов вірного висновку про те, що Законами України "Про встановлення мінімальної заробітної плати на 2003 рік" (380-15) , "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) , "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) , "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , "Про Державний бюджет України на 2008 рік" (107-17) розмір мінімальної заробітної плати неодноразово збільшувався, але УПСЗН Лисичанської міської ради Луганської області здійснювало позивачу виплати на оздоровлення за період 2003-2005 роки та 2007, 2008 роки в розмірі, який не відповідав розміру, встановленому статтею 48 Закону № 796, а отже, такі його дії є неправомірними.

Рішення суду апеляційної інстанції в цілому є законним і обґрунтованим.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновок суду апеляційної інстанції та встановлених обставин у справі.

Відповідно частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без зміни, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області залишити без задоволення, а оскаржувану постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2009 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області, третя особа –Головне управління Державного казначейства України в Луганській області про визнання дій неправомірними та стягнення коштів –без зміни.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 235- 242 Кодексу адміністративного судочинства України.