колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Кобилянського М.Г., Заїки М.М., Ліпського Д.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, управління фінансових ресурсів та економіки управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, Алчевської виправної колонії № 13 управління Департаменту України в Луганській області з питань виконання покарань про визнання дій неправомірними та перерахунок пенсії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Перевальського районного суду Луганської області від 14 серпня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2007 року,

В травні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що наказом управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області від 9 листопада 1995 року № 330 о/с був звільнений в запас за пунктом 64 "ж"(за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (114-91-п) з призначенням йому пенсії за вислугу років в розмірі 50% від грошового забезпечення. В липні 1995 року вислуга років позивача у пільговому обчисленні складала 20 років. Під час проходження служби в Алчевській виправній колонії № 13 управління Департаменту України в Луганській області з питань виконання покарань ОСОБА_1, який мав право на пенсію за вислугу років і продовжував працювати, не була встановлена та не виплачувалась щомісячна доплата в розмірі 25 –50 відсотків від суми пенсії, яка могла бути йому нарахована. При перерахунку пенсії з 1 січня 2005 року зазначена щомісячна доплата врахована не була. Просив визнати неправомірними дії управління фінансових ресурсів та економіки управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області щодо відмови в призначенні щомісячної доплати в розмірі 50 відсотків від суми пенсії, яка могла бути нарахована позивачу; зобов’язати управління фінансових ресурсів та економіки управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області розрахунок пенсії з урахуванням щомісячної доплати в розмірі 50 відсотків від суми пенсії, яка могла бути йому нарахована; зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Луганській області призначити та виплачувати пенсію ОСОБА_1 з урахуванням нового розрахунку, наданого управлінням фінансових ресурсів та економіки управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області за рішенням суду; зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області перерахувати пенсію позивачу за 2005 –2007 роки з урахуванням зазначеної надбавки.

Постановою Перевальського районного суду Луганської області від 14 серпня 2007 року в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2007 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Перевальського районного суду Луганської області від 14 серпня 2007 року –без змін.

Вказуючи на допущені, на думку ОСОБА_1, судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильного судового рішення, позивач просить скасувати постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України та був звільнений в запас за власним бажанням з призначенням йому пенсії за вислугу років, яка становить 20 років 4 місяці у пільговому обчисленні. Під час проходження служби в Алчевській виправній колонії № 13 управління Департаменту України в Луганській області з питань виконання покарань позивачу, який мав право на пенсію за вислугу років і продовжував проходити службу, щомісячна доплата в розмірі від 25 до 50 відсотків від суми пенсії, яка могла бути йому нарахована, встановлена не була.

Відповідно до положень частини 3 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб"від 9 квітня 1992 року №2262-ХІІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом (2262-12) , та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, встановлених законодавством.

Підпунктом "а"пункту 3 Указу Президента України від 4 жовтня 1996 року № 926/96 (926/96) було надано право керівникам органів внутрішніх справ, у межах асигнувань, що виділяються на утримання цих органів, установлювати особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які мають право на пенсію за вислугу років згідно із законодавством і залишені за їхньою згодою та в інтересах справи на службі, щомісячну доплату в розмірі від 25 до 50 відсотків від суми пенсії, яка б могла бути їм нарахована.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, прийшов до обґрунтованого висновку про те, що щомісячна доплата в розмірі від 25 до 50 відсотків суми пенсії, яка б могла бути нарахована позивачу, залишеному за його згодою та в інтересах справи на службі, не була йому встановлена на момент звільнення належним наказом керівника органу внутрішніх справ на підставі чинного нормативно-правового акту - Указу Президента України від 4 жовтня 1996 року № 926/96 (926/96) , а тому підстави для включення зазначеної доплати до перерахунку пенсії відсутні.

Крім того, за змістом правової норми щодо встановлення особам рядового і начальницького складу, які мають право на пенсію за вислугу років згідно з чинним законодавством і залишені за їхньою згодою в інтересах справи на службі, щомісячна доплата у розмірі від 25 до 50 відсотків від суми пенсії, яка могла бути їм нарахована, не може бути включена до складу грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ для обчислення розміру пенсії, оскільки ця доплата по своїй суті вже є частиною пенсії, обчисленою відповідно до положень статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб", яка могла виплачуватися зазначеним особам при умові залишення їх на службі та при наявності асигнувань, виділених на утримання цих органів.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються, підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 210, 220-1, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Перевальського районного суду Луганської області від 14 серпня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2007 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.