К-9007/09-С Про стягнення недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги - 01.12.2010 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Київської районної адміністрації Одеської міської ради, Державного казначейства України, третя особа - Міністерство праці та соціальної політики України, про стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2009 року,

У лютому 2007 року ОСОБА_1 звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Київської районної адміністрації Одеської міської ради, Державного казначейства України, третя особа - Міністерство праці та соціальної політики України про стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій та інваліду війни ІІ групи.

Постановою Київського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2007 року позов задоволено в повному обсязі.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано, а в справі прийнято нову постанову, якою зобов’язано Управління праці та соціального захисту населення Київської районної адміністрації Одеської міської ради виплатити Дубенкову В.Л. разову грошову допомогу до дня Перемоги за 2007 рік., як інваліду війни другої групи відповідно до ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Не погоджуючись з судовими рішеннями у справі, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції змінити, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та з цим погоджуються сторони, що позивач є учасником бойових дій та інвалідом війни 2-ї групи.

Частиною 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"передбачено, що учасникам бойових дій щорічно до 5 травня виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Статтею 13 Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ передбачено, що інвалідам війни другої групи виплачується щорічна одноразова допомога до 5 травня в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.

Однак, в Законах про Державний бюджет України на 2004 –2007 роки установлювалися розміри виплат щорічної разової грошової допомоги відповідно до Закону №3551:

- у 2004 році: учасникам бойових дій –120 грн.,

- у 2005 та 2006 роках: учасникам бойових дій –250 грн., інвалідам війни II групи –330 грн.

- у 2007 році: інвалідам війни II групи –360 грн.

Зазначені закони України у відповідних частинах в період з 05 травня по 30 вересня відповідних років, протягом якого позивач міг отримати грошову допомогу (частина 4 статті 17-1 Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551), крім відповідних положень Закону України "Про державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) , не були визнані неконституційними. Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були чинними законодавчі акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної разової допомоги учасникам бойових дій до 05 травня.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеними Законами України щодо Державного бюджету України на 2004-2007 роки фактично змінено положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є норми Законів України щодо Державного бюджету України на 2004 - 2007 роки.

Визнання Конституційним Судом України неконституційними положень статті 44 Закону України "Про державний бюджет України на 2004 рік" не є підставою для задоволення позову у відповідній частині, оскільки щорічна разова грошова допомога позивачам була виплачена у розмірі, встановленому законодавчим актом, чинним на час її виплати. Отже, дії відповідачів у цій частині були правомірними.

З урахуванням того, що фактичні обставини справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено повно та правильно, але неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, відповідно до повноважень, наданих статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає необхідним скасувати рішення судів попередніх інстанцій і постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 223, 229, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2007 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2008 року в цій справі скасувати.