Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дюк і компанія"

на постанову Господарського суду м. Києва від 15.11.2006 року

та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2007 року

у справі №11/467-А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дюк і компанія"

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про визнання недійсним розпорядження та зобов’язання вчинити дії,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дюк і компанія"звернулось до Господарського суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання недійсним розпорядження від 18.02.2003 року №45 про внесення змін у визначену платником суму податку на додану вартість за результатами комплексної (тематичної) документальної перевірки, відповідно до якого позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 636960,00 грн.; та про зобов’язання відповідача внести відповідні зміни до облікової картки підприємства щодо відображення у ній суми податкового кредиту у сумі 636960,00 грн.

Постановою Господарського суду м. Києва від 15.11.2006 року (суддя –Євсіков О.О.), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2007 року (судова колегія у складі: головуючий суддя –Зубець Л.П., судді –Розваляєва Т.С., Мартюк А.І.), у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Висновок судів попередніх інстанцій мотивований посиланнями на приписи Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"від 21.12.2000 року №2181-ІІІ (2181-14) (далі – Закон України №2181-ІІІ (2181-14) ), застосувавши які суди дійшли висновку, що зазначений закон є спеціальним законом з питань оподаткування, в межах правового регулювання якого і мало бути прийнято рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування з визначенням процедури оскарження такого рішення. Оскільки позивачем був пропущений встановлений Законом України №2181-ІІІ (2181-14) 1095-денний строк для оскарження рішення відповідача, позовні вимоги визнано такими, що не підлягають задоволенню.

Не погодившись з постановленими у справі судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дюк і компанія"звернулось до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем було здійснено позапланову документальну перевірку позивача з питань достовірності заявленого до відшкодування податку на додану вартість за серпень 2002 року, за результатами якої складено акт від 13.02.2003 року №47/23-08/07-31838716 та відповідно до пп. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"прийнято спірне розпорядження про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 636960,00 грн.

Підпунктом 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що орган державної податкової служби має право давати розпорядження про нарахування податку у разі коли розмір податку, зазначеного у декларації, є меншим за розмір, що випливає з поданих розрахунків. Додаткова сума податку, нарахована згідно з цим підпунктом, підлягає внесенню до бюджету у строки, зазначені у розпорядженні органу державної податкової служби, але не пізніше 10 календарних днів з дати виписки такого розпорядження.

Між тим, визначаючись з правовою природою оскаржуваного розпорядження, суди попередніх інстанцій правильно врахували, що на момент його прийняття спеціальним законом з питань оподаткування, який установлював порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, був Закон України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .

Таким чином, зважаючи на сферу правового регулювання Закону України №2181-ІІІ (2181-14) , підпункт 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 та пункт 6.1 статті 6 якого встановлюють підстави для самостійного визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання платника податків, а також порядок прийняття та юридичну форму рішення про нарахування суми такого зобов’язання, суди попередніх інстанцій обґрунтовано визначились з висновком про те, що відповідачем не дотримано конституційну вимогу, закріплену у ст. 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва спірне розпорядження прийнято не у спосіб, передбачений законами України, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дюк і компанія"щодо його скасування є обґрунтованими.

У той же час, вирішуючи питання про можливість їх задоволення, суди попередніх інстанцій правильно врахували приписи пп. 5.2.5 п. 5.2 ст. 5 Закону України №2181-ІІІ, відповідно до яких платник податків з урахуванням строків давності має право оскаржити до суду рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов'язання у будь-який момент після отримання відповідного податкового повідомлення.

Позивач з позовом про оскарження спірного розпорядження від 18.02.2003 року звернувся до суду 11.09.2006 року, тобто поза межами 1095-денного строку, передбаченого Законом України №2181-ІІІ (2181-14) .

Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Враховуючи, що відповідач наполягав на відмові у задоволенні позовних вимог через пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог з цих підстав.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дюк і компанія"залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду м. Києва від 15.11.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2007 року у справі №11/467-А залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.