Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Васильченко Н.В., Кравченко О.О., Леонтович К.Г., Цуркана М.І. Черпіцької Л.Т.,

розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою відкритого акціонерного товариства "Запорізький арматурний завод" на постанову господарського суду Запорізької області від 28 січня 2009 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2009 року у справі № 27/612/08-АП за позовом Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя до відкритого акціонерного товариства "Запорізький арматурний завод" про стягнення витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, -

У листопаді 2008 року Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя звернулося в суд з позовом до відкритого акціонерного товариства "Запорізький арматурний завод", в якому просило стягнути з відповідача 8310,95 грн. витрат на виплату і доставку пенсій за списком №2 за травень –вересень 2008 р. по пенсіонерах ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3

Постановою господарського суду Запорізької області від 28 січня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2009 року, позовні вимоги задоволені.

Справа № К-19993/10 Доповідач: Леонтович К.Г.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями відкрите акціонерне товариство "Запорізький арматурний завод" звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та закрити провадження у справі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відкрите акціонерне товариство "Запорізький арматурний завод" є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (400/97-ВР) , а також платником страхових внесків відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) .

Судами встановлено, що відповідач має працівників, які були зайняті на роботах, що дають право на призначення та призначені пенсії на пільгових умовах, відповідно до п. "б" –"з" ч. 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Позовні вимоги стосуються компенсації витрат позивача на виплату і доставку пільгових пенсій працівникам відповідача.

Згідно з абзацом 4 пункту 1 статті 2 Закону № 400/97-ВР для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б" –"з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 12 цього Закону.

Абзацом третім пункту 1 статті 4 Закону № 400/97-ВР встановлена ставка на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 100 відсотків від об'єкта оподаткування, визначеного абзацом четвертим пункту 1 статті 2 цього Закону.

Цей порядок компенсації витрат Пенсійного фонду України не змінився у зв’язку з набранням чинності Законом України від 9 липня 2003 року № 1058-15 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі – Закон № 1058-IV (1058-15) ) з 1 січня 2004 року.

Разом з тим, згідно абзацу 1 ч. 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

Відповідно до ч. 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) відшкодуванню підлягають витрати Пенсійного фонду на виплату та доставку пільгових пенсій. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, повинні вносити до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пільгових пенсій до досягнення працівниками пенсійного віку: чоловікам - після досягнення 50 років, жінкам - після досягнення 45 років. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого ст. 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам.

Таким чином, відшкодування витрат на виплату і доставку пільгових пенсій до досягнення працівником пенсійного віку, призначених за списком №2, мають здійснюватися відповідно до ч.2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) та п. "б" –"з" ч. 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Судами встановлено, що заборгованість відповідача по відшкодуванню витрат на виплату і доставку пенсій за період з травня 2008 р. по вересень 2008 р. склала 8 310,95 грн. по пенсіонерах ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3

Суди вірно виходили з того, що у підприємства наявний обов'язок відшкодовувати витрати пов'язані із виплатою та доставкою пільгової пенсії, призначеної відповідно до п. "б" –"з" ч. 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" за Списком № 2.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли до вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3831,98 грн. витрат на виплату і доставку пенсій.

Згідно ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Запорізький арматурний завод" – відхилити.

Постанову господарського суду Запорізької області від 28 січня 2009 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2009 року –залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав передбачених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.