Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого

Цуркана М.І.,

суддів:

Васильченко Н.В.,

Кравченко О.О.,

Леонтович К.Г.,

Черпіцької Л.Т.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до військової частини А-1479 про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити дії, що переглядається за касаційною скаргою ОСОБА_6 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2010 року

В січні 2009 року ОСОБА_6 звернувся в суд із позовом до військової частини А1479 про визнання дій з невиплати йому грошової компенсації за піднайом (найом) житлового приміщення, зобов’язання відповідача зробити такі виплати за минулі періоди та у майбутньому.

Зазначав, що з 1992 року проходив військову службу у військовій частині №1479, і так як не мав власного житла, мав би отримувати компенсацію за найом (піднайом) житлового приміщення.

Посилаючись на статтю 12 Закону України "Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей"та постанову Кабінету Міністрів України "Про грошову компенсацію військовослужбовцям за піднайом (найом) житла"№ 175 (175-95-п) від 13 березня 1995 року (Постанова №175), просив визнати бездіяльність відповідача з невиплати компенсації неправомірною, та зобов’язати останнього здійснити такі виплати за минулий період а також у майбутньому.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2010 року у задоволені позову відмовлено у повному обсязі.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати, у справі ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що позивач з 1992 року проходив військову службу у військовій частині №1479.

Також встановлено, що ОСОБА_6 видано ордер на 3-кімнатну квартиру в АДРЕСА_3 в якій з 05 січня 1993 року по 04 лютого 2005 року позивач був прописаний, що підтверджується копією талону до ордеру та копією паспорту. Згідно даних паспорту, на момент розгляду справи в суді першої інстанції позивач зареєстрований Ічнянським РВ УМВС України в Чернігівській області за адресою: АДРЕСА_1

Крім того, ОСОБА_6 не надавав ні відповідачу ні до суду будь-яких договорів на підтвердження оренди жилих приміщень а також несення витрат на таку оренду. Встановлено, що до 2009 року позивач не звертався до відповідача з проханням виплачувати спірну компенсацію.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходили з того, що ОСОБА_6 був забезпечений житлом, відтак не підпадав під категорію осіб, яким згідно законодавства виплачується компенсація за піднайом (найом) житла.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з таким висновком судів.

За правилами статті 12 Закону України "Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей"у разі відсутності службового жилого приміщення, для певних категорій військовослужбовців військова частина зобов’язана орендувати житло або за бажанням військовослужбовця виплачувати йому грошову компенсацію за піднайом (найом) житлового приміщення, розмір якої відповідно до Постанови №175 (175-95-п) в даному випадку не повинен перевищувати 2-ох мінімальних заробітних плат.

Так як судами встановлено, що позивач не орендував за час проходження військової служби житла, то права на отримання грошової компенсації не мав, відтак суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2010 року без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.