Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Суддів:

Цуркана М.І.

Гончар Л.Я.

Кравченко О.О.

Васильченко Н.В.

Бим М.Є.

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду адміністративну справу за касаційною скаргою Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2010 року у справі № 2а-23463/09/0570 за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства "Донецький наук-дослідницький та проектний інститут землеустрою"про стягнення сум несплачених адміністративно-господарських санкцій, -

У грудні 2009 року Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з позовом до Державного підприємства "Донецький наук-дослідницький та проектний інститут землеустрою"про стягнення з відповідача адміністративного –господарських санкцій за нестройні робочі місця для працевлаштування інвалідів та пені.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2010 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2010 року апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишено без задоволення. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2010 року у справі № 2а-23463/09/0570 –залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями у справі, Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2008 рік відповідач повинен був забезпечити у 2008 році працевлаштування інвалідів на 2 робочих місця, так як середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 46 осіб.

У 2008 році на Державному підприємстві "Донецький наук-дослідницький та проектний інститут землеустрою"замість 2 інвалідів працювало 4 інваліда.

Згідно з ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"(в редакції після 05.07.2001 р.) забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахуванням причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендації медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.

Статтею 1 Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" від 06.10.2005 № 2961-IV (набрав чинності з 01.01.2006) визначено, що робоче місце інваліда –місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях; спеціальне робоче місце інваліда –окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.

Відповідно до ст. 19 Закону підприємства, установи організації у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Аналізуючи положення Закону, суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що безпосередньо інваліди звертаються до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості про працевлаштування в порядку ст.18 Закону.

Обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком самостійно підбирати інвалідів на створені робочі місця. При цьому ст.18 Закону встановлено, що підприємства повинні надавати державній службі зайнятості Інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем протягом 2008 року подавались інформації-заявки (звіти про наявність вільних робочих місць та вакантних посад для працевлаштування інвалідів) до міського центру зайнятості, Фонду соціального захисту інвалідів.

Адміністративно-господарську відповідальність, передбачену ст. 20 Закону, можна визначити як господарсько-правову відповідальність. Підставою для застосування такої відповідальності, є вчинене роботодавцем правопорушення у сфері господарювання (ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 2 вищезазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідачем було вжито всіх передбачених законодавством заходів для забезпечення нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Згідно з ч.3 ст. 211 КАС України підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду і не свідчать про неправильність судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись наведеним, ст.ст. 220, 221, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку ст.ст. 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.