Справа: № 2а-11536/09/2670 

Головуючий у 1-й інстанції: Пилипенко О.Є.

Суддя-доповідач: Горяйнов А.М.

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Горяйнова А.М.,

суддів - Безименної Н.В. та Мамчура Я.С.,

при секретарі - Лосік Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Київської регіональної митниці на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 08 лютого 2010 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Продсервіс"до Київської регіональної митниці, Державної митної служби України в особі Департаменту аналітичної роботи, управління ризиками та аудиту про скасування податкових повідомлень, -

У вересні 2009 року ТОВ "Продсервіс"звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення Київської регіональної митниці № 15 від 17 червня 2009 року в частині 10065 грн. 15 коп. та № 16 від 17 червня 2009 року в частині 286914 грн. 16 коп.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 08 лютого 2010 року вказаний адміністративний позов було задоволеною.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема апелянт вказує на те, що позивачем занижено витрати на транспортування.

Під час судового засідання представник відповідача підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити з підстав, викладених в ній.

Представник третьої особи в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу відповідача з аналогічних підстав.

Позивач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з’явився. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь представника позивача в судовому засіданні –не обов’язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача та третьої особи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Київської регіональної митниці –залишити без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 08 лютого 2010 року –без змін виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що Департаментом аналітичної роботи та інформаційного моніторингу Державної митної служби України було проведено позапланову виїзну документальну перевірку стану дотримання ТОВ "Продсервіс"законодавства України з питань митної справи за період з 03 березня 2006 року по 03 березня 2009 року, про що складено акт № 0006/9/130000000/0024934992 від 30 квітня 2009 року.

Згідно вказаного акту перевірки позивачем було внесено до ДМВ та ВМД недостовірні відомості про понесені транспортні витрати та не внесено витрати, понесені на страхування товару при його митному оформленні, що призвело до заниження митної вартості товару та суми ввізного мита і податку на додану вартість.

У зв’язку з цим, на підставі акту перевірки № 0006/9/130000000/0024934992 від 30 квітня 2009 року було винесено податкове повідомлення форми "Р"№ 15 від 17 червня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем "мито на товари, що ввозяться на територію України"у розмірі 15196 грн. 51 коп., з яких 10131 грн. 01 коп. –за основним платежем та 5065 грн. 50 коп. –за штрафними санкціями та податкове повідомлення форми "Р"№ 16 від 17 червня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем "податок на додану вартість з товарів, що ввозяться на територію України"у розмірі 463537 грн. 16 коп., з яких 309284 грн. 16 коп. –за основним платежем та 154253 грн. 00 коп. –за штрафними санкціями.

Позивач погодився з тим, що ним не декларувалися витрати на страхування товарів при митному оформленні та визнав правомірним донарахування митним органом податку на додану вартість у сумі 22370 грн. 00 коп. та штрафних санкцій у сумі 11185 грн. 00 коп. і ввізного мита у сумі65 грн. 86 коп. та штрафних санкцій у сумі 32 грн. 93 коп.

Із твердженням відповідача про те, що ним було занижено транспортні витрати позивач не погодився та просить суд скасувати податкове повідомлення форми "Р"№ 15 від 17 червня 2009 року в частині визначення суму податкового зобов’язання за платежем "мито на товари, що ввозяться на територію України"у розмірі 10065 грн. 15 коп. та податкове повідомлення форми "Р"№ 16 від 17 червня 2009 року в частині визначення податкових зобов’язань за платежем "податок на додану вартість з товарів, що ввозяться на територію України"у розмірі 286914 грн. 16 коп.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог ТОВ "Продсервіс"суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було задекларовано транспортні витрати у повному обсязі, вірно визначено митну вартість товару та повністю сплачено з неї податок на додану вартість і ввізне мито.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Судом встановлено, що під час проведення перевірки митним органом було вивчено вантажно-митні декларації з комплектом документів, поданих до митного контролю при здійсненні митного оформлення ввезених на митну територію України товарів, договори про надання транспортних (транспортно-експедиційних) послуг з доставки імпортованих позивачем товарів, рахунки перевізників (експедиторів) на оплату наданих (організованих) послуг з перевезень імпортованих товарів, акти виконаних робіт фінансові та банківські документи, надані перевізниками (експедиторами) транспортних (транспортно-експедиторських) послуг.

Перевіривши вказані документи працівники митниці дійшли висновку про те, що позивачем було включено до митної вартості витрати на перевезення у меншій вартості, ніж так, яка була фактично сплачена перевізникам згідно вище перелічених документів.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції витрати на перевезення придбаного за зовнішньоекономічними контрактами товару покладаються на позивача.

Позивачем були укладені договори з перевізниками (експедиторами) про транспортування товару від продавця до місця призначення. У зв’язку з цим договорах перевезення зазначено повну вартість перевезень як до митної території України, так і по митній території України.

При декларуванні товару до митної вартості позивачем було включено лише ті витрат на перевезення, які ним були понесені на транспортування товару до митної території України.

У відповідності до ч. 2 ст. 267 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Згідно ч. 3 ст. 267 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення витрати на транспортування після ввезення.

Розмір витрат на транспортування товару, задекларований ТОВ "Продсервіс", підтверджується довідками перевізників та експедиторів про вартість транспортування товарів до митного кордону України, копії яких приєднані до матеріалів даної справи.

Таким чином, дії позивача щодо включення до митної вартості лише тих витрат на транспортування, які були ним понесені поза межами митної території України, відповідають вимогам ст. 267 МК України.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем було задекларовано витрати на транспортування у повній відповідності до вимог Митного кодексу України (92-15) .

В апеляційній скарзі відповідач як на підставу для скасування постанови суду від 08 лютого 2010 року посилається виключно на те, що судом першої інстанції в якості доказу було неправомірно прийнято додатки до договорів з контрагентами, які були завірені печаткою лише ТОВ "Продсервіс", проте не скріплені печатками підприємств, з якими було укладено договори. Також апелянт вказує на те, що вказані додатки до договорів не надавалися працівникам митниці під час проведення перевірки.

Разом з тим, в матеріалах справи додатки до договорів перевезення –відсутні, посилання на вказані апелянтом додатки в постанові суду першої інстанції –відсутні.

Як вказує позивач в запереченнях проти апеляційної скарги, до договорів про надання транспортних (транспортно-експедиторських) послуг сторонами договорів не складалися та для доручення до матеріалів справи представниками ТОВ "Продсервіс"не надавалися.

З огляду на те, що відповідачем в апеляційній скарзі не назначено назви документів, які на його думку є додатками до договорів перевезення, не вказано в якості доказу яких саме обставин вони були використані судом першої інстанції, колегія суддів позбавлена можливості перевірити вказані доводи апелянта та надати їм правову оцінку.

У відповідності до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Перевіривши постанову суду від 08 лютого 2010 року в межах доводів апеляційної скарги відповідача колегія суддів не знайшла підстав для її зміни чи скасування.

Також судом апеляційної інстанції не встановлено будь-яких порушень з боку суду першої інстанції, які б могли бути підставою для виходу за межі доводів апеляційної скарги відповідача.

Таким чином, доводи апеляційної скарги Київської регіональної митниці не спростовують висновки суду першої інстанції, викладених в постанові від 08 лютого 2010 року, та не можуть бути підставами для її скасування.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам та прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. В зв’язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Київської регіональної митниці –залишити без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 08 лютого 2010 року –без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу Київської регіональної митниці –залишити без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 08 лютого 2010 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Ухвала складена в повному обсязі 19 жовтня 2010 року.