Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду адміністративну справу за касаційною скаргою ТОВ "Кронекс-Україна" на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2009 року у справі за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ТОВ "Кронекс-Україна" про стягнення суми, -

Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до ТОВ "Кронекс-Україна" про стягнення суми.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2009 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2009 року апеляційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволено, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2009 року скасовано. Позов задоволено.

У поданій касаційній скарзі Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2008 рік відповідач повинен був забезпечити у 2008 році працевлаштування інвалідів на 5 робочих місць, а фактично в 2008 році на підприємстві працювало 1 інвалід.

Згідно з ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"(в редакції після 05.07.2001 р.) забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахуванням причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендації медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.

Статтею 1 Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" від 06.10.2005 № 2961-IV (набрав чинності з 01.01.2006) визначено, що робоче місце інваліда –місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях; спеціальне робоче місце інваліда –окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.

Відповідно до ст. 19 Закону підприємства, установи організації у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Аналізуючи положення Закону (875-12) , суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що безпосередньо інваліди звертаються до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості про працевлаштування в порядку ст.18 Закону.

Обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком самостійно підбирати інвалідів на створені робочі місця. При цьому ст.18 Закону встановлено, що підприємства повинні надавати державній службі зайнятості Інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

Апеляційний суд, виходячи з аналізу наведених норм матеріального права та враховуючи встановлені обставини справи, дійшов вірного висновку, що Якщо підприємство відповідача не повідомило компетентні органи про те, що воно може працевлаштувати інваліда, то компетентні органи не могли направити на це підприємство інваліда для працевлаштування.

В розумінні цих норм підприємство зобов’язано на протязі всього року здійснювати заходи, направлені на працевлаштування інвалідів.

Форма статистичної звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад)", подається підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості у відповідності до ст. 20 Закону України "Про зайнятість".

Судом апеляційної інстанції встановлено, що з копії листа Зміївського РЦЗ від 15.10.2008року № 1070 і вбачається, що робочі місця (за професіями : вантажник, електромонтер, слюсар КВП і А) для осіб з обмеженими фізичними можливостями на підприємстві відповідача створювалися не на протязі всього 2007 року, а періодично, а саме у березні, травні та жовтні 2007року, про що тільки в ці місяці направлялися звіти форма 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць".

Відповідно до вищезазначених норм підприємство зобов’язано на протязі всього року здійснювати заходи направлені на працевлаштування інвалідів, а не періодично, як це робило підприємство відповідача.

Факт не повідомлення компетентних органів про можливість створення таких місць, унеможливлюють виконання компетентними органами вимог ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", що суд оцінює як неналежне виконання підприємством відповідача норм ст.ст. 18, 19 та 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що відповідач протиправно не вчинив передбачених законодавством заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів на протязі всього року.

Згідно з ч.3 ст. 211 КАС України підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду і не свідчать про неправильність судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись наведеним, ст.ст. 220, 221, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ТОВ "Кронекс-Україна" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку ст.ст. 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.