Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Верховної Ради України, Президента України про визнання бездіяльності протиправною,

15 липня 2010 року ОСОБА_1. та ОСОБА_2. звернулися до суду з позовом про визнання бездіяльності Верховної Ради України та Президента України протиправною. Позивачі зазначили, що ОСОБА_2. у грудні 1992 року внесено грошовий вклад на користь ОСОБА_1., на який нараховувались відсотки, а в наступному згідно із Законом України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" (537/96-ВР) ці заощадження підлягали компенсації. Проте, грошові вклади їм не повернуті, оскільки чинним законодавством України не врегульовано порядок, джерела, розмір компенсації та строки їх виплати. Посилаючись на те, що 18 січня 2008 року ОСОБА_2. звертався з листами до Президента України та Прем’єр-Міністра України, в яких просив підготувати та прийняти на засіданні Верховної Ради України закон, яким будуть врегульовані ці питання, але Верховна Рада України та Президент України, не вжили заходів щодо законодавчого врегулювання питань майнової відповідальності держави, яка взяла на себе грошові боргові зобов’язання Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху та вважаючи таку бездіяльність протиправною, просили суд задовольнити позовні вимоги.

У запереченнях на позов Верховна Рада України та представник Президента України просять відмовити у задоволенні позову.

Представник Президента України зазначає, що згідно зі статтею 93 Конституції України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України. Разом з тим, зазначена норма Конституції України (254к/96-ВР) визначає право, а не обов’язок законодавчої ініціативи, якою наділений Президент України. Тому вимоги позивачів вважає безпідставними.

Представник Верховної Ради України, посилаючись на статус, функції та повноваження Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні, також вважав позов необґрунтованим і безпідставним.

Від позивачів та представників Президента України, Верховної Ради України надійшли заяви, в яких вони просять розглянути справу за їх відсутності. Враховуючи наведене, та на підставі вимог ч.6 ст. 128 КАС України суд розглядає справу у письмовому провадженні.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2. до Президента України підлягають залишенню без розгляду, а позов до ОСОБА_2. до Верховної Ради України та позов ОСОБА_1. до Президента України, Верховної Ради України задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 99 КАС України (в редакції на день звернення з позовом) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами; для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (абзац 1 частини другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України).

30 липня 2010 року набрав чинності Закон України № 2453-VI від 07 липня 2010 року "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , яким внесені зміни в положення Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

Так, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку (стаття 100 КАС України в редакції від 07 липня 2010 року).

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_2. оскаржує бездіяльність Президента України, оскільки після звернення до нього у січні 2008 року не вчинено дій щодо законодавчого врегулювання питань майнової відповідальності держави щодо повернення грошових заощаджень громадян (а.с.15).

24 січня 2008 року звернення ОСОБА_2. Секретаріатом Президента України направлено на розгляд до Міністерства фінансів України, про що позивачу направлено повідомлення (а.с.16).

Таким чином, саме з цього починається перебіг строку звернення до суду з відповідним позовом про захист порушених прав, свобод чи інтересу позивача ОСОБА_2.

З позовом до суду ОСОБА_2. звернувся лише у липні 2010 року, тобто пропустив річний строк звернення до суду.

Враховуючи, що позов ОСОБА_2. подано після закінчення річного строку звернення до суду, заяви про поновлення цього строку позивач не подав, є підстави для залишення його без розгляду в частині вимог ОСОБА_2. до Президента України про визнання бездіяльності протиправною.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1. до Президента України про визнання бездіяльності протиправною, то суд вважає, що ці позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Частиною третьою статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивачем у адміністративному процесі є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду (пункт 8 частини першої статті 3 КАС України).

Таким чином, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.

Спосіб захисту у сфері публічно-правових відносин визначає позивач та згідно з частиною 3 статті 105 КАС України позов може містити вимоги про зобов’язання відповідача –суб’єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії, утриматися від вчинення певних дій, виконати зупинену чи не вчинену дію тощо.

ОСОБА_1. не зазначено на захист яких прав, свобод та інтересу подано адміністративний позов, та в чому полягала бездіяльність відповідача у сфері публічно-правових відносин стосовно неї. Тому позов ОСОБА_1. задоволенню не підлягає.

Звертаючись з адміністративним позовом до Верховної Ради України, позивачі обґрунтували свої вимоги тим, що Верховна Рада України допустила бездіяльність щодо законодавчого врегулювання

Зобов’язання держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в установи Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху протягом 1992-1994 років і які знаходились на рахунках цих установ не менше одного повного календарного року у цей період, визначені Законом України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" (537/96-ВР) . Зокрема, статтею 7 цього Закону встановлено, що заощадження повертаються поетапно, залежно від віку вкладника, суми вкладу, інших обставин, у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік.

Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні, до повноважень якого належить прийняття законів (пункт 3 частини 1 статті 85 Конституції України).

Згідно з Конституцією України (254к/96-ВР) Верховна Рада України є представницьким органом державної влади України, має колегіальний характер і складається з чотирьохсот п'ятдесяти народних депутатів України, обраних строком на п'ять років на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади, що уповноважений приймати закони. Верховна Рада України здійснює також інші повноваження, які відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) віднесені до її відання.

Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій і визначені у ст. 85 Конституції України.

В пункті 1 Рішення Конституційного Суду України, від 17 жовтня 2002 року, № 17-рп/2002 (v017p710-02) "У справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статей 75, 82, 84, 91, 104 Конституції України (щодо повноважності Верховної Ради України)"зазначено, що положення статті 75 Конституції України треба розуміти так, що Верховна Рада України як орган державної влади є колегіальним органом, який складають чотириста п'ятдесят народних депутатів України. Верховна Рада України за своєю природою є представницьким органом державної влади і здійснює законодавчу владу. Визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Статтею 93 Конституції України визначено, що право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України.

У позовній заяві позивачі зазначають, що із законодавчою ініціативою з питань врегулювання порядку, джерел, розміру та строків виплати компенсації грошових заощаджень громадян України, поміщених в установи Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху протягом 1992 - 1994 років жоден із визначених Конституцією України (254к/96-ВР) суб’єктів до Верховної Ради України не звертався.

Отже, обставин, які б свідчили про неправомірність дій або бездіяльності Верховної Ради України як законодавчого органу та порушення цим відповідачем прав, свобод чи інтересів позивачів не встановлено.

За змістом статей 3, 6, частини третьої статті 50 КАС України відповідачем в адміністративній справі є суб’єкт владних повноважень, який на думку позивача порушив його права, свободу чи інтерес.

Враховуючи викладене, підстави для задоволення позову до Верховної Ради України також відсутні.

Керуючись статтями 160, 161, 162, 163, 167, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Позовну заяву ОСОБА_2. до Президента України про визнання протиправною бездіяльності залишити без розгляду.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 і ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною та ОСОБА_1 до Президента України про визнання бездіяльності протиправною.

постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.