ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"11" серпня 2010 р. м. Київ К-20538/07
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Сергейчука О.А.
Суддів Брайка А.І.
Рибченка А.О.
Степашка О.І.
Шипуліної Т.М.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька
на постанову Господарського суду Донецької області від 26.06.2007 р.
та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.10.2007 р.
у справі №34/54пд (22-а-2756/07)
за позовом Прокурора Петровського району м. Донецька в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька
до 1. Відкритого акціонерного товариства "Брикет"
2. Приватного підприємства "Люкрос"
про визнання недійсним господарського зобов’язання
ВСТАНОВИВ:
Прокурор Петровського району м. Донецька в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька (далі по тексту –позивач, ДПІ у Петровському районі) звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Брикет"(далі по тексту –відповідач 1, ВАТ "Брикет") та Приватного підприємства "Люкрос"(далі по тексту –відповідач 2, ПП "Люкрос"), в якому просить: 1) визнати недійсним укладений 02.04.2004 р. між ВАТ "Брикет"та ПП "Люкрос"договір №02/04, у зв’язку з укладенням його з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства відповідно до вимог ст. 207 Господарського кодексу України; 2) застосувати наслідки передбачені ст. 208 Господарського кодексу України.
Постановою Господарського суду Донецької області від 26.06.2007 року у справі №3454пд (суддя Наумова К.Г.), яку залишено без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.10.2007 року у справі №22-а-2756/07 (головуючий суддя –Сіваченко І.В., судді Геращенко І.В., Ханова Р.Ф.), у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
ДПІ у Петровському районі, не погоджуючись з постановою Господарського суду Донецької області від 26.06.2007 року у справі №3454пд та ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.10.2007 року у справі №22-а-2756/07, звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.11.2008 року відкрито касаційне провадження за скаргою Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька. Ухвалою цього ж суду від 21.07.2010 р. закінчено підготовку справи до касаційного розгляду за вказаною касаційною скаргою та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 11.08.2010 року о 12 год. 00 хв., про що повідомлено представників сторін відповідними повістками.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Враховуючи те, що в судове засідання особи, які беруть участь у справі, належним чином повідомлені про дату, час і місце його проведення, не прибули, суд касаційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у Петровському районі підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Предметом даного спору є визнання недійсним укладеного 02.04.2004 р. між ВАТ "Брикет"та ПП "Люкрос"договору №02/04, у зв’язку з укладенням його з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства відповідно до вимог ст. 207 Господарського кодексу України та застосування наслідків передбачених ст. 208 Господарського кодексу України.
Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили, зокрема, з того, що оспорювана угода укладена відповідно до вимог чинного законодавства, з матеріалів справи не вбачається існування між відповідачами господарських правовідносин, які вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, факт приховування відповідачами доходів від оподаткування не встановлено, як не доведено наявність мети і умислу відповідачів на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Проте, суд касаційної інстанції не може погодитися в повній мірі з такими висновками судів попередніх інстанції, оскільки вони зроблені без повного та всебічного з’ясування обставин справи.
Так, згідно з ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін –у разі виконання зобов’язання обома сторонами –в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, –нікчемним.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається, а тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.
Органи державної податкової служби, зазначені в абз. 1 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність, а висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.
Частиною 1 ст. 228 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
На підставі викладеного, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог Прокурора Петровського району м. Донецька щодо визнання недійсним укладеного 02.04.2004 р. між ВАТ "Брикет"та ПП "Люкрос"договору №02/04.
В частині позовних вимог Прокурора Петровського району м. Донецька щодо застосування наслідків недійсності договорів згідно ст. 208 Господарського кодексу України, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.
За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Згідно з ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, передбачені нею санкції застосовує лише суд, що відповідає ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то судова колегія підтримує думку судів попередніх інстанцій про те, що вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України.
З урахуванням викладеного, встановлені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, встановлених ст. 250 цього Кодексу, тобто протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб’єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Як вбачається з матеріалів справи, днем порушення відповідачами установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності є дата укладення договору – 02.04.2004 р., а позов подано Прокурором Петровського району м. Донецька –09.03.2006 р., тобто з пропуском річного строку встановленого ст. 250 Господарського кодексу України для застосування санкцій, встановлених ч.1 ст. 208 Господарського кодексу України.
Водночас застосування приписів вказаних вище норм можливе лише при встановленні судом обґрунтованості доводів податкового органу про нікчемність господарського зобов’язання (наявність складу правопорушення в діях хоча б однієї зі сторін зобов’язання (правочину, договору, угоди), що є підставою позову про застосування санкцій. З’ясування цих обставин є необхідним незалежно від того, чи закінчилися строки застосування санкцій за укладення господарських зобов’язань з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Підтвердження доводів податкового органу про здійснення платником податку операцій з метою мінімізації податків через суб'єктів підприємництва, які завідомо не сплачують податки, зокрема в одній справі, може бути підставою для відмови у позові платнику податків в іншій справі, наприклад, про визнання незаконним податкового повідомлення-рішення, зменшення суми бюджетного відшкодування, відмову у такому тощо.
Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що податковим органом не доведено наявності протиправного умислу при укладенні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності відповідачів, оскільки мета є суб’єктивною ознакою, притаманною фізичним особам, юридичні особи діють через органи управління і як наслідок через фізичних осіб, які входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.
Доказів на підтвердження факту порушення відповідачами встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, наявності шкоди заподіяної державі, зокрема таких як, чинні податкові вимоги, надіслані відповідачам в зв’язку з несплатою ними сум податкових зобов’язань, що виникли внаслідок укладання та виконання спірного зобов’язання за спірним договором або відомості про наявність податкового боргу у відповідачів також до суду не надано.
Таким чином, судами попередніх інстанцій обґрунтовано не застосовано санкції, встановлені за виконання угод, укладених з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.
Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що постанова Господарського суду Донецької області від 26.06.2007 року у справі №3454пд та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.10.2007 року у справі №22-а-2756/07 підлягають скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним укладеного 02.04.2004 р. між ВАТ "Брикет"та ПП "Люкрос"договору №02/04, а провадження в цій частині має бути закрито. В іншій частині позовних вимог вказані судові рішення мають бути залишені без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька на постанову Господарського суду Донецької області від 26.06.2007 року у справі №3454пд та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.10.2007 року у справі №22-а-2756/07 задовольнити частково.
Постанову Господарського суду Донецької області від 26.06.2007 року у справі №3454пд та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.10.2007 року у справі №22-а-2756/07 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним укладеного 02.04.2004 р. між ВАТ "Брикет"та ПП "Люкрос"договору №02/04 скасувати.
Закрити провадження у справі в цій частині.
В решті –постанову Господарського суду Донецької області від 26.06.2007 року у справі №3454пд та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.10.2007 року у справі №22-а-2756/07 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .