Вищий адміністративний суд України у складі:

секретаря судового засідання Парадюка А. І.,

за участю позивача - ОСОБА_1.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання протиправними дій щодо ухвалення в першому читанні, прийняття за основу та подальшого розгляду на сесії проекту Податкового кодексу України (реєстр. № 6509), визнання незаконною постанови № 2353-У1 (2353-17) від 17 червня 2010 року "Про прийняття за основу проекту Податкового кодексу України", зобов’язання відповідача відхилити проект Податкового кодексу України (реєстр. № 6509),

17 червня 2010 року Верховною Радою України прийнята постанова № 2353-У1 (2353-17) , згідно якої прийнятий за основу проект Податкового кодексу України (рестр. № 6509), поданий Кабінетом Міністрів України; доручено Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики доопрацювати зазначений законопроект з урахуванням зауважень і пропозицій суб’єктів права законодавчої ініціативи та внести його на розгляд Верховної Ради України у другому читанні.

ОСОБА_1. звернувся з позовом до Верховної Ради України про визнання протиправними дій щодо ухвалення в першому читанні, прийняття за основу та подальшого розгляду на сесії проекту Податкового кодексу України (реєстр. № 6509), визнання незаконною постанови № 2353-У1 (2353-17) від 17 червня 2010 року "Про прийняття за основу проекту Податкового кодексу України", зобов’язання відповідача відхилити проект Податкового кодексу України (реєстр. № 6509), посилаючись на те, що вказаний проект та дії Верховної Ради України, спрямовані на ухвалення цього кодексу, вже на даний момент створюють підстави для майбутнього порушення або суттєвого обмеження його (позивача) прав, а також прав інших громадян. Зазначає, що норми даного проекту не відповідають статтям 1, 3, 8, 19, 30, 31, 32 Конституції України, статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розділам 1, 2 постанови Верховної Ради України "Про засади державної політики України в галузі прав людини"від 17 червня 1999 року (757-14) (№ 757-Х1У). Крім того, вказаний проект, набравши сили Закону, суттєво обмежить його (позивача) права, надані йому Конституцією України (254к/96-ВР) та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

В судовому засіданні позивач свої вимоги підтримав. Також уточнив, що, оскільки проект кодексу не може бути визнаний неконституційним, просить визнати спірну постанову такою, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) .

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належними чином, своєю письмовою заявою просив справу розглядати в його відсутність. В запереченнях на позов представник позивача просить закрити провадження у справі, вказуючи, що дану справу не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства, оскільки порушені у позові питання віднесені до конституційної юрисдикції Конституційного Суду України.

Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов в частині визнання спірної постанови Верховної Ради України незаконною в зв’язку невідповідністю її положенням Конституції України (254к/96-ВР) підлягає закриттю, в іншій частині –позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до п. 1 ч. 3 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

Абзацом 2 п. 1 ч. 1 статті 150 Конституції України визначено, що до повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України (254к/96-ВР) (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України.

Порядок роботи Верховної Ради України (далі - Верховна Рада), її органів та посадових осіб, засади формування, організації діяльності та припинення діяльності депутатських фракцій, коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді встановлюються Конституцією України (254к/96-ВР) , законами України "Про комітети Верховної Ради України" (116/95-ВР) , "Про статус народного депутата України" (2790-12) , "Про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України" (890-17) та Регламентом Верховної Ради України (далі - Регламент).

Відповідно до статті 46 Регламенту рішеннями Верховної Ради є акти Верховної Ради, а також процедурні та інші рішення, які заносяться до протоколу пленарних засідань Верховної Ради. Актами Верховної Ради є закони, постанови, Регламент Верховної Ради, резолюції, декларації, звернення, заяви.

Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (п. 1 ч. 1 ст. 16 Закону України, від 16.10.1996, № 422/96-ВР "Про Конституційний Суд України").

В Рішенні від 07.05.2002, № 8-рп/2002 (v008p710-02) "У справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб)" Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до абзаців другого, третього пункту 1 частини першої статті 150 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання конституційності, зокрема, правових актів Верховної Ради України, актів Президента України. Перевірка конституційності таких актів є виключною компетенцією Конституційного Суду України.

В цьому ж Рішенні вказано, що постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України є підзаконними актами (стаття 91; частина третя статті 106 Конституції України), тобто такими, що приймаються на основі та на виконання Конституції і законів України і мають відповідати їм. Тому вони можуть перевірятися на відповідність не тільки Конституції, а й законам України. Перевірка законності зазначених актів є функцією судів загальної юрисдикції. У разі виникнення питання щодо їх конституційності починає діяти механізм, передбачений статтею 150 Конституції України.

В п. 3 постанови Пленуму від 01.11.1996, № 9 (v0009700-96) "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" Верховний Суд України визначив: слід мати на увазі, що суд не може, застосувавши Конституцію як акт прямої дії, визнати неконституційними закони чи правові акти, перелічені в ст. 150 Конституції, оскільки це віднесено до виключної компетенції Конституційного Суду України.

Відповідно до п. 1) ч. 1 статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином позов ОСОБА_1. до Верховної Ради України про визнання постанови Верховної ради України № 2353-У1 (2353-17) від 17 червня 2010 року "Про прийняття за основу проекту Податкового кодексу України"неконституційною підлягає закриттю.

Крім того, ОСОБА_1. заявлені позовні вимоги про визнання протиправними дій щодо ухвалення в першому читанні, прийняття за основу та подальшого розгляду на сесії проекту Податкового кодексу України і зобов’язання відповідача відхилити проект Податкового кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з п. 8) ч. 1 ст. 3 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Таким чином, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Між тим, позивач не надав суду доказів того, що діями відповідача порушені його права, свободи чи інтереси в публічно-правових відносинах.

Дослідивши доводи позовної заяви, колегія суддів приходить до висновку, що фактично позивач не погоджується зі змістом тих положень, які містить проект Податкового кодексу України

З цього приводу колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Верховна Рада України працює сесійно (ст. 82). Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради України. Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування. Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування. (ст. 84). До повноважень Верховної Ради України належить зокрема прийняття законів (п. 3 ч. 1 ст. 85). Виключно законами України визначаються в тому числі податки і збори (п. 1 ч. 2 ст. 92).

В п. 1 Рішення Конституційного Суду України, від 17.10.2002, № 17-рп/2002 (v017p710-02) "У справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статей 75, 82, 84, 91, 104 Конституції України (щодо повноважності Верховної Ради України)" зазначено, що положення статті 75 Конституції України треба розуміти так, що Верховна Рада України як орган державної влади є колегіальним органом, який складають чотириста п'ятдесят народних депутатів України. Верховна Рада України за своєю природою є представницьким органом державної влади і здійснює законодавчу владу. Визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Відповідно до ст. 93 Конституції України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України.

Діючим законодавством право законодавчої ініціативи позивача не передбачено, проте передбачено, що свої зауваження і пропозиції щодо обговорення законопроекту він, як виборець, може викласти у зверненні до народного депутата.

В ст. 7 Закону України від 17.11.1992р. № 2790-XII "Про статус народного депутата України" визначені взаємовідносини народного депутата з виборцями, а саме: народний депутат постійно підтримує зв'язки з виборцями у порядку, встановленому законом; народний депутат відповідно до закону розглядає звернення виборців, а також від підприємств, установ, організацій, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, вживає заходів для реалізації їх пропозицій і законних вимог.

З огляду на те, що позивач не наводить у позовній заяві обставин, які б свідчили про неправомірність дій або бездіяльності Верховної Ради України, що вказуючт на порушення його прав, свобод чи інтересів, підстави для задоволення позову відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 157, 160 - 163, 167, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання неконституційною постанову Верховної ради України № 2353-У1 (2353-17) від 17 червня 2010 року "Про прийняття за основу проекту Податкового кодексу України" закрити.

В позові ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання протиправними дій щодо ухвалення в першому читанні, прийняття за основу та подальшого розгляду на сесії проекту Податкового кодексу України (реєстр. № 6509), зобов’язання відповідача відхилити проект Податкового кодексу України (реєстр. № 6509) відмовити.

постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.