Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу Чугуївської об’єднаної державної податкової інспекції Харківської області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2009 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2010 року

у справі № 2а-41431/09/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чугуївський завод паливної апаратури"

до Чугуївської об’єднаної державної податкової інспекції Харківської області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

Товариство з обмеженою відповідальністю "Чугуївський завод паливної апаратури"(далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Чугуївської об’єднаної державної податкової інспекції Харківської області (далі –відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 06 лютого 2009 року № 0000432311/0, від 09 квітня 2009 року №0000432311/1, від 16 червня 2009 року № 0000432311/2, від 28 серпня 2009 року №0000432311/3, якими донараховано податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 220820,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 254160,80 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2009 року позов задоволено у повному обсязі. Скасовано податкові повідомлення-рішення Чугуївської ОДПІ Харківської області від 06 лютого 2009 року № 0000432311/0, від 09 квітня 2009 року № 0000432311/1, від 16 червня 2009 року № 0000432311/2, від 28 серпня 2009 року № 0000432311/3, якими донараховано податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 220820,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 254160,80 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2010 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2009 року залишено без змін.

В касаційній скарзі Чугуївська ОДПІ Харківської області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2010 року і прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У запереченні на касаційну скаргу ТОВ "Чугуївський завод паливної апаратури", посилаючись на те, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2010 року –без змін.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, враховуючи межі касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Чугуївська ОДПІ Харківської області провела планову виїзну перевірку ТОВ "Чугуївський завод паливної апаратури"з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2007 року по 30 вересня 2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2007 року по 30 вересня 2008 року, за результатами якої було складено акт від 26 січня 2009 року № 56/2311/34567376.

В акті перевірки було встановлено порушення позивачем, зокрема, пунктів 5.1, 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яке полягало у завищенні валових витрат на суму 3702186,00 грн. (у т.ч. за період з 01 квітня 2007 року по 31 грудня 2007 року на суму 2011122,00 грн., за період з 01 січня 2008 року по 30 вересня 2008 року на суму 1691064,00 грн.) та включенні суми транспортних послуг за транспортування товару позивача до покупців в розмірі 95786,00 грн. (у т.ч. за період з 01 квітня 2007 року по 31 грудня 2007 року у розмірі 64639,00 грн. та за період з 01 січня 2008 року по 30 вересня 2008 року у розмірі 31147,00 грн.) не підтвердженої первинною транспортною документацією.

06 лютого 2009 року Чугуївська ОДПІ Харківської області на підставі акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000432311/0, яким згідно з підпунктом "б"підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"визначила ТОВ "Чугуївський завод паливної апаратури"суму податкового зобов’язання за платежем: податок на прибуток підприємств у розмірі 474980,80 грн., з яких 220820,00 грн. –за основним платежем, 254160,80 грн. –за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалося позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарги були залишені без задоволення, а відповідачем були прийняті податкові повідомлення –рішення від 09 квітня 2009 року №0000432311/1, від 16 червня 2009 року № 0000432311/2, від 28 серпня 2009 року №0000432311/3 на аналогічні суми нарахувань.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, та суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходили з того, що податковим органом не було доведено правомірності визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на прибуток, оскільки дані акту перевірки не відповідають даним платника податку з урахуванням наданих останнім уточнюючих розрахунків, а також, що податковий орган підміняє поняття "звичайна ціна", визначення якої встановлене в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , та поняття "собівартість продукції", яка визначається згідно положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Крім того, відсутній розрахунок щодо заниження позивачем податку на прибуток на 220820,00 грн. Також суди виходили з того, що суми транспортних послуг за транспортування товару позивача до покупців підтверджені відповідними розрахунковими та платіжними документами.

Колегія суддів погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Разом з цим, відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Як вбачається з матеріалів справи, 23 березня 2008 року позивачем було подано до податкового органу уточнюючий розрахунок податкових зобов’язань у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок (вх. № 3731), де самостійно виявлені зайво враховані (-) в обчисленні валових витрат попереднього звітного періоду, у тому числі за кодами рядків декларації, у якій було допущено помилки, а саме декларації з податку на прибуток підприємства за 2007 рік, на загальну суму 11842223,00 грн.; 13 червня 2008 року позивачем було подано до податкового органу уточнюючий розрахунок податкових зобов’язань у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок (вх. № 14069), де самостійно виявлені амортизаційні відрахування, зайво враховані (-) в обчисленні амортизації попереднього звітного періоду, а саме декларації з податку на прибуток підприємства за 2007 рік, на загальну суму 97100,00 грн.; 13 червня 2008 року позивачем було подано до податкового органу уточнюючий розрахунок податкових зобов’язань у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок (вх. № 14068), де самостійно виявлені амортизаційні відрахування, зайво враховані (-) в обчисленні амортизації попереднього звітного періоду, а саме декларації з податку на прибуток підприємства за 3 квартали 2007 року, на загальну суму 16510,00 грн.; 13 червня 2008 року позивачем було подано до податкового органу уточнюючий розрахунок податкових зобов’язань у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок (вх. № 14067), де самостійно виявлені амортизаційні відрахування, зайво враховані (-) в обчисленні амортизації попереднього звітного періоду, а саме декларації з податку на прибуток підприємства за півріччя 2007 року, на загальну суму 3146,00 грн.; 21 листопада 2008 року позивачем було подано до податкового органу уточнюючий розрахунок податкових зобов’язань у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок (вх. № 35842) до декларації з податку на прибуток за 3 квартали 2008 року, де самостійно виявлено суму завищеного (-) об’єкта оподаткування у розмірі 2914691,00 грн.; 28 серпня 2008 року позивачем було подано до податкового органу уточнюючий розрахунок податкових зобов’язань у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок (вх. № 24656) до декларації з податку на прибуток за півріччя 2008 року, де самостійно виявлено суму завищеного (-) об’єкта оподаткування у розмірі 13909420,00 грн.; 28 травня 2008 року позивачем було подано до податкового органу уточнюючий розрахунок податкових зобов’язань у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок (вх. № 13280) до декларації з податку на прибуток за 1 квартал 2008 року, де самостійно виявлено суму завищеного (-) об’єкта оподаткування у розмірі 12018085,00 грн.; 13 червня 2008 року позивачем було подано до податкового органу уточнюючий розрахунок податкових зобов’язань у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок (вх. № 14070), де самостійно виявлені амортизаційні відрахування, зайво враховані (-) в обчисленні амортизації попереднього звітного періоду, а саме декларації з податку на прибуток підприємства за 1 квартал 2008 року, на загальну суму 80690,00 грн.

Згідно акту перевірки, податковим органом при проведенні перевірки не були враховані дані поданих позивачем уточнюючих розрахунків, зокрема, показники, наведені податковим органом у таблиці № 4 "Зведені дані щодо задекларованих та встановлених у ході проведення перевірки сум валових витрат"(сторінка 8 акту перевірки), не відповідають даним, задекларованим платником податків у деклараціях з податку на прибуток з урахуванням уточнюючих розрахунків.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Відповідно до підпункту 1.20.51 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість"та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом (334/94-ВР) .

Відповідно до пункту 1.43 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) інші терміни використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування, а також національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку у випадках, визначених цим Законом (334/94-ВР) , які не суперечать цьому Закону та іншим законам з питань оподаткування у частині визначення термінів.

Відповідно до пункту 1 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318 (z0027-00) (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), це Положення (стандарт) визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності.

Відповідно до пункту 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" (z0027-00) (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) об'єкт витрат - продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Відповідно до пункту 10 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" (z0027-00) (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) собівартість реалізованих товарів визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 "Запаси" (z0751-99) .

Відповідно до пункту 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" (z0027-00) (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

Відповідно до пункту 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від20 жовтня 1999 року № 246 (z0751-99) (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), чиста вартість реалізації запасів - очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію.

Як вбачається з акту перевірки, на запит Чугуївської ОДПІ Харківської області "Щодо отримання пояснень та документального підтвердження"ТОВ "Чугуївський завод паливної апаратури"надало відповідь, в якій вказало, що формування договірних цін за якими було реалізовано комплектуючі вироби до паливної апаратури власного виробництва за період з 01 квітня 2007 року по 30 вересня 2008 року здійснюється по різним методикам у залежності від типу продукції. Продукція ТОВ "Чугуївський завод паливної апаратури"виготовляється по разовим замовленням, кожен вид виготовленої продукції потребує розробки технологічними службами, тому для даної продукції можливо застосувати ціноутворення по методу "витрати+прибуток". Для кожного замовлення складалась планова собівартість продукції, до якої додається плановий прибуток та по даній собівартості проводилася реалізація готової продукції. Серійна продукція, що випускається партіями від ста до десятків тисяч штук, має єдиний технологічний процес. На ринку збуту вказаної продукції існує значна конкуренція, у зв’язку з чим ціноутворення на продукцію вказаного типу здійснюється з урахуванням цін, які утворились на ринку на аналогічну продукцію інших виробників.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податковим органом було помилково застосовано поняття "собівартість реалізованої продукції"замість поняття "звичайна ціна", що не передбачено Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , оскільки для доказів обґрунтування "звичайної ціни"можуть використовуватися терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість"та "чиста вартість реалізації", визначення яких наведене в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що згідно приписів пункту 1.20.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом (334/94-ВР) , покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За своїм змістом наведена норма Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) та норма підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було укладено довгострокові договори на перевезення з фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1 (договір не перевезення вантажу автомобільним транспортом № 10/06-07 від 10 червня 2007 року), з приватним підприємцем ОСОБА_2 (договір на надання послуг по доставці вантажу від 05 жовтня 2006 року), з фізичною особою –підприємцем ОСОБА_3 (договір на транспортно-експедиторське обслуговування експортно-імпортних вантажів № 17 від 11 грудня 2006 року), з фізичною особою –підприємцем ОСОБА_4 (договір № 26/0/0/ від 26 липня 2007 року) та з приватним підприємцем ОСОБА_5 (договір по наданню авто послуг по доставці вантажів від 01 січня 2007 року).

За надані послуги з перевезення вантажів позивач сплатив 95786,00 грн., зокрема, за період з 01 квітня 2007 року по 31 грудня 2007 року: фізичній особі –підприємцю ОСОБА_1 –20400,00 грн., фізичній особі –підприємцю ОСОБА_3 –4292,00 грн., приватному підприємцю ОСОБА_2 –350,00 грн., фізичній особі –підприємцю ОСОБА_4 –4797,00 грн., приватному підприємцю ОСОБА_5 –34800,00 грн.; за період з 01 січня 2008 року по 30 вересня 2008 року: приватному підприємцю ОСОБА_2 –12667,00 грн., фізичній особі –підприємцю ОСОБА_1 –4700,00 грн., приватному підприємцю ОСОБА_5 –13780,00 грн.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що всі необхідні документи, які підтверджують витрати позивачу у сумі 95786,00 грн. (банківські виписки, акти виконаних робіт, видаткові накладні із зазначенням номера довіреності на отримання уповноваженою особою комплектуючих, металу та іншої сировини для доставки (перевезення) їх до підприємства, рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні) є у позивача та наявні в матеріалах справи (т.1 арк. справи 223-250, т.2 арк. справи 6-197).

Згідно з пунктом 5.11 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі (334/94-ВР) , не дозволяється.

За наведених обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що витрати, пов’язані з оплатою позивачем транспортних послуг, правомірно включені до складу валових витрат ТОВ "Чугуївський завод паливної апаратури", оскільки факт понесення позивачем вказаних витрат підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно до пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) штрафні санкції у розмірах, визначених цією статтею, накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

У зв’язку з тим, що позивачем не було порушено вимог податкового законодавства в частині формування валових витрат, застосування до нього штрафних санкцій є неправомірним.

З огляду на встановлене, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що податковим органом було неправомірно нараховано позивачу суми податку на прибуток у розмірі 220820,00 грн. основного платежу та 254160,80,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Доводи касаційної скарги вищевикладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Чугуївської об’єднаної державної податкової інспекції Харківської області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Харківського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2009 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2010 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Чугуївської об’єднаної державної податкової інспекції Харківської області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.