Вищий адміністративний суд України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області на постанову Роменського міського суду Сумської області від 18 червня 2008 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Міністерства праці та соціальної політики України та Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області про стягнення заборгованості по невиплаченій грошовій допомозі, -

Постановою Роменського міського суду Сумської області від 18 червня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Міністерства праці та соціальної політики України та Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області про стягнення заборгованості по невиплаченій грошовій допомозі позов задоволений. Стягнуто на користь ОСОБА_6 з Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області 1170 грн. 30 коп..

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2008 року змінено вищевказану постанову, якою відмовлено в задоволенні позовних вимог до Міністерства праці та соціальної політики України. В іншій часті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області звернулось з касаційною скаргою, у якій просить постанову Роменського міського суду Сумської області від 18 червня 2008 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2008 року скасувати а справу направити на новий розгляд. Касаційна скарга обґрунтована невірним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи на предмет повноти та всебічності дослідження їх судами та обґрунтованості застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, вивчивши доводи касаційної скарги, колегія суддів знаходить підстави до її задоволення з огляду на наступне.

Задовольняючи позовні вимоги щодо стягненні відповідної недоплаченої суми такої допомоги, суди попередніх інстанцій помилково виходили з того, що для врегулювання спірних правовідносин у цій справі пріоритетними є норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) . Такий висновок зроблений судами з порушенням правил застосування норм матеріального права, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач є ветераном війни, у зв’язку із чим має право на отримання разової грошової допомоги у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком до 9 травня (повинна виплачуватися до 5 травня) відповідно до ст.. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

У 2007 році позивач отримав від відповідача грошову допомогу до 5 травня в розмірі 280 грн. передбачену Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) .

Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій. При цьому дія статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"на час виникнення спірних правовідносин була зупинена Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) .

Однак, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольняючи позов, не врахував вище зазначених норм матеріального права про зупинення дії норми, за якою позивач мав право на отримання допомоги в більшому розмірі. Тобто, суд застосував недіючу норму права.

Посилання судів на пункт 1 Рішення Конституційного Суду України №6–рп/2007 від 09 липня 2007 року (v0a6p710-07) у справі №1-29/2007, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), деякі положення закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , у тому числі і положення пункту 13 статті 71, яким зупинено на 2007 рік дію частину 5 статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"в частині визначення розміру виплати щорічної разової грошової допомоги, колегія суддів вважає помилковим, оскільки це рішення було прийнято після закінчення строку проведення цієї допомоги.

Тобто, на момент виплати щорічної допомоги до 5 травня 2007 року відповідач діяв відповідно до діючого законодавства. Таким чином у відповідача відсутні правові підстави для здійснення такої виплати за 2007 рік відповідно до Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (3551-12) .

В такому випадку суду слід було керуватись приписами рішення Конституційного Суду України від 3 жовтня 1997р. №4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) . у пункті 3 мотивувальної частини якого суд зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопередметними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом. автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону у часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

За змістом ч. 3 ст. 150 Конституцій України рішення Конституційного Суду є обов’язковими до виконання на території України. Відповідно до ч.2ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність.

Згідно ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Колегія суддів прийшла до висновку, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суд першої та апеляційної інстанції порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення помилкового судового рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –

Касаційну скаргу виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області задовольнити.

Постанову Роменського міського суду Сумської області від 18 червня 2008 року змінено постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2008 року скасувати.

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав передбачених ст. 237 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України.