Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.–головуючий, судді Бившева Л.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліна Т.М.

при секретарі Альошиній Г.А.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Здолбунівської об’єднаної державної податкової інспекції Рівненської області (далі – Здолбунівська ОДПІ)

на постанову господарського суду Рівненської області від 14.02.2007

та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 14.02.2007

у справі № 17/251

за позовом Здолбунівської ОДПІ

до відкритого акціонерного товариства "Здолбунівське АТП-15662"(далі –ВАТ "Здолбунівське АТП-15662", відповідач-1)

та науково-виробничого приватного підприємства "Метал Холдинг"(далі –НВПП "Метал Холдинг", відповідач-2)

про визнання недійсними договорів.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Позов подано про визнання недійсними господарських зобов’язань за договорами, укладеними відповідачами у справі, а також первинних документів.

Постановою господарського суду Рівненської області від 25.10.2006, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 14.02.2007, у позові відмовлено з мотивів відсутності доказів наявності у учасників спірних договорів суб’єктивного наміру порушити інтереси держави під час їх укладення, тоді як визнання недійсними свідоцтва про державну реєстрацію відповідача-2 та його свідоцтва про реєстрацію як платника ПДВ не тягне за собою обов’язкової недійсності укладених таким суб’єктом господарювання правочинів.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Здолбунівська ОДПІ просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов, посилаючись на невідповідність висновків судів дійсним обставинам справи та нормам матеріального права. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, зокрема, що неподання НВПП "Метал Холдінг"податкової звітності до контролюючого органу з метою ухилення від оподаткування результатів його діяльності, відсутність цього підприємства за місцем державної реєстрації, а також визнання недійсними його установчих документів з мотивів реєстрації цього підприємства на фіктивну особу свідчить про вчинення відповідачем-2 оспорюваних господарських зобов’язань з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Представники сторін у судове засідання не з’явились.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги Здолбунівської ОДПІ з огляду на таке.

Судовими інстанціями у розгляді даної справи встановлено, що з 05.05.2005 по 01.09.2005 відповідачами у справі було укладено 15 договорів, умовами яких передбачалося виконання робіт, надання в оренду автомобілів та надання маркетингових послуг. Виконання названих договорів підтверджується, зокрема, наявними у матеріалах справи актами приймання-передачі виконаних робіт та не заперечується сторонами.

В даному разі слід погодитися з наданою судами правовою оцінкою обставин справи, відповідно до якої позивачем не доведено наявності у відповідачів при укладенні названих договорів протиправного наміру діяти з метою, яка суперечить інтересам держави.

Так, частиною першою статті 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, обов’язковою підставою для визнання недійсним господарського зобов’язання на підставі наведеної норми Закону є наявність суб’єктивного наміру сторін (або принаймні однієї з них) порушити вимоги закону, що полягає у розумінні таким учасником угоди її протиправності та у його свідомому прагненні до настання відповідних негативних наслідків.

Власне укладення спірного правочину від імені відповідача-2 підставною особою не є достатнім свідченням наявності у цього товариства суб’єктивного наміру порушити вимоги закону під час укладення названого правочину.

Визнання ж недійсними установчих документів юридичної особи, а також її свідоцтва про реєстрацію як платника ПДВ, також не є доказом наявності у такої особи протиправного умислу порушити інтереси держави під час укладення договору. Адже порушення суб’єктом господарювання установленого порядку державної реєстрації, яким мотивовано позовні вимоги, знаходяться у площині інших, а не цивільно-правових, правовідносин.

До того ж, податковим органом не подано будь-яких доказів на підтвердження факту виникнення у відповідачів заборгованості зі сплати податків і зборів саме внаслідок виконання оспорюваних господарських зобов’язань.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований, зокрема, на незаконне заволодіння майном держави. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина друга цієї статті).

Згідно з частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відтак провадження у справі підлягає закриттю в порядку пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 157, 160, 167, 220, 221, 223, 228, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу Здолбунівської об’єднаної державної податкової інспекції Рівненської області задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду Рівненської області від 14.02.2007 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 14.02.2007 у справі № 17/251 скасувати.

3. Провадження у справі закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.