Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого: судді Сіроша М.В.,

суддів: Гордійчук М.П., Островича С.Е., Кравченко О.О., Леонтович К.Г.,

секретар: Бака О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову господарського суду мiста Києва від 27 вересня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2008 року у справі за позовом Закритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Добриня" до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, –

Закрите акціонерне товариство "Страхова компанія "Добриня" (надалі –ЗАТ "СК "Добриня") звернулося до господарського суду мiста Києва з позовом до Державної податкової інспекції (надалі –ДПІ) у Печерському районі м. Києва про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення від 23.11.2006 року в частині визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 1 775 345 грн та нарахування штрафних (фінансових санкцій в сумі 1 784 928 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що податкові зобов’язання з ПДВ по операції з продажу нежитлової будівлі по вул. Московська, 7 у м. Києві нараховувались виходячи з її договірної вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни. Вважає що правомірно включив до податкового кредиту витрати по сплаті ПДВ у складі вартості товару, придбаного у ЗАТ "Вікторія"та ТОВ "Аграф", оскільки такі витрати підтверджуються належним чином оформленими первинними документами.

Постановою господарського суду мiста Києва від 27 вересня 2007 року, з урахуванням уточнених позовних вимог, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2008 року, позовні вимоги задоволені частково.

Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 31.01.2007 року № 0000622305/0 та від 31.01.2007 року №000928308/1 в частині визначення податкового зобов’язання з ПДВ в сумі 1 775 345 грн. та нарахування штрафних санкцій в розмірі 887 672,50 грн.

Не погоджуючись з судовими рішеннями по справі, ДПІ у Печерському районі м. Києва просить їх скасувати та винести нове рішення про відмову у задоволенні позову.

При цьому касатор посилається на порушення судами обох інстанцій норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами, на підставі акту від 16.11.2006 року №552/23-8/19028946 "Про результати виїзної позапланової перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2003 року по 30.06.2006 року"відповідачем були прийнятті спірні податкові повідомлення-рішення.

Так, у січні 2000 року на баланс ЗАТ "СК "Добриня" передано, як внесок у статутний фонд від МПП "Студія "Зерна"нежитлову будівлю загальною площею 2219,2 кв. м, що розташована за адресою м. Київ, вул .Московська, 7, а в листопаді 2005 року зазначена будівля була продана позивачем частками на загальну суму 8 492 000 грн., в тому числі ПДВ 1 415 333 грн.

Відповідно до п. 4.9 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість'' якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів, то така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості.

Правила цього пункту не поширюються на випадки, коли основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються у зв’язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника, в тому числі в разі викрадення основних фондів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основного фонду іншими способами, внаслідок чого основний фонд не може використовуватися у майбутньому за первісним призначенням.

Отже, відповідно до вимог Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) базою оподаткування при продажу будівлі (основного фонду) є звичайна ціна, що дорівнює договірній вартості об’єкта.

Такої ж практики притримується також і Вищий адміністративний суд України.

Крім того, в матеріалах справи є судово-бухгалтерська експертиза, яка була предметом дослідження у судах обох інстанцій. За висновками цієї експертизи позивачем не допущено будь-який порушень податкового законодавства. Висновки вказаної експертизи покладені у рішення судів, а відповідачем вони не ос порені. Не заявлялось також і якогось клопотання про проведення іншої експертизи по справі.

Таким чином, з урахуванням викладеного вище, суди дійшли вірного висновку про задоволення позову, а саме, що висновок відповідача про заниження позивачем податкових зобов’язань з ПДВ від продажу будівлі в листопаді 2005 року на 283 067 грн. є помилковим.

Позивачем в листопаді 2005 року було віднесено до складу податкового кредиту з ПДВ суму 1376 478 грн. на підставі податкових накладних, виписаних ЗАТ "Вікторія".

Також, до податкового кредиту з ПДВ за листопад 2005 року позивачем включено 145000 грн. ПДВ згідно податкової накладної виданої ТОВ "Аграф".

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість"податковий кредит –сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (168/97-ВР) .

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Посилання відповідача на те, що у позивача відсутнє джерело відшкодування ПДВ з бюджету у зв’язку з проведенням вексельних розрахунків з контрагентами, судом до уваги не приймається, оскільки за змістом п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"до податкового кредиту включаються суми податку, як сплачені, так і нараховані.

Таким чином, суди також дійшли правильного висновку, що визначення позивачу спірними податковим повідомленням –рішенням від 31.01.2007 року №000928308/1 податковим зобов’язанням з ПДВ по господарських операціях з ЗАТ "Вікторія"і ТОВ "Аграф"в сумі 1804545 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 902272,5 грн. є неправомірним.

Крім того, судами вірно застосовано п. "б"пп. 6.4.1 п. 6.4 ст. 6 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"щодо зменшення податкового боргу внаслідок його адміністративного оскарження та відкликання податкового повідомлення.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що при вирішенні спору суди правильно визначили юридичну природу спірних правовідносин і застосували закон, який їх регулює, а тому оскаржувані рішення судів є законними та обґрунтованими, а відтак, правових підстав для їх скасування колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225 –229 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки судові рішення постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 220, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову господарського суду мiста Києва від 27 вересня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2008 року залишити без змін.

Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.