Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Гашицького О.В. (головуючий суддя, суддя - доповідач), Горбатюка С.А.,

Мороз Л.Л., Смоковича М.І., Чумаченко Т.А.,

секретар судового засідання Фіцай Є.В.,

розглянувши в судовому засіданні за касаційною скаргою Управління Пенсійного

фонду України в Первомайському районі Автономної Республіки Крим (далі –УПФ)

на постанову Первомайського районного суду Автономної Республіки Крим від

29 квітня 2009 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2009 року справу за адміністративним позовом ОСОБА_6 до УПФ про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги

дитині війни,

У квітні 2009 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовною заявою, в якій зазначала, що є дитиною війни і відповідно до положень Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV "Про соціальний захист дітей війни" (2195-15) (далі – Закон № 2195-ІV (2195-15) ) має право на одержання підвищення до пенсії у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни (30 % мінімального розміру пенсії за віком).

Посилаючись на невиконання відповідачем вимог Закону № 2195-ІV (2195-15) , позивач просила відновити пропущений строк для звернення до адміністративного суду та зобов’язати УПФ нарахувати на її користь недоплачену державну соціальну допомогу з 1 січня 2006 року по 31 грудня 2008 року в сумі 4471,20 гривні.

Постановою Первомайському районі Автономної Республіки Крим від 29 квітня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністра-тивного суду від 14 грудня 2009 року, позов задоволено частково: стягнуто з УПФ на користь ОСОБА_6 недоплачену грошову допомогу як дини ті війни у розмірі 1079,20 гривні. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір 0,85 гривні.

У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судами норм матеріального права в частині рішень про задоволення позовних вимог та безпідставність позовних вимог, просить скасувати їхні рішення й ухвалити нове –про відмову в задоволені позову.

Зазначені судові рішення в частині, що стосується задоволення позовних вимог, у порядку касаційного провадження не оскаржено.

Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України ( КАС України (2747-15) ), судова колегія дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

ОСОБА_6, яка народилася у 1940 році, згідно зі статтею 1 Закону № 2195-ІV встановлено статус дитини війни. Відповідно до статті 6 цього Закону дітям війни пенсії підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Обґрунтовуючи рішення, суди виходили з наступних положень законодавства, якими врегульовано спірні відносини у цій справі:

1. Відповідно до вимог статті 110 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-ІV "Про Державний бюджет України на 2006 рік"із змінами, внесеними

19 січня 2006 року (далі – Закон № 3235-ІV (3235-15) ), зазначене підвищення у 2006 році повинно було запроваджуватись поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Оскільки Кабінет Міністрів України у 2006 році так і не визначив порядку виплати 30 % надбавки до пенсії дітям війни, то суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача у 2006 році задоволенню не підлягають.

2. Дію статті 6 Закону № 2195-ІV було зупинено на 2007 рік пунктом 12

частини першої статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік"(далі – Закон № 489-V (489-16) ), якою встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV виплачується особам, які є інвалідами

(крім тих, на яких поширюється дія

Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) ), у

розмірі 50 % від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Однак Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) положення пункту 12 статті 71 та статті 111 Закону № 489-V визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) .

3. Пунктом 2 статті 41 Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України"(далі – Закон № 107-VI (107-17) ) у статтю 6 Закону № 2195-ІV внесено зміни, що стосуються дітей війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) ), а саме: до пенсії виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Однак Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (v010p710-08) Закон № 107-VI (107-17) в частині зміни редакції статті 6 Закону № 2195-ІV визнано неконституційним.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, спірні відносини упродовж 2006 року регулюються відповідно до положень Закону № 3235-ІV (3235-15) , з 1 січня по 9 липня 2007 року –пункту 12 частини першої статті 71 Закону № 489-V, з 9 липня по 31 грудня 2007 року –статті 6 Закону № 2195-ІV (у редакції від 18 листопада 2004 року), з 1 січня по 22 травня 2008 року –статті 6 Закону № 2195-ІV (у редакції Закону № 107-VI (107-17) ), та з 22 травня у 2008 році –статті 6 Закону № 2195-ІV (у редакції від 18 листопада 2004 року).

Розв’язуючи спір, суди дійшли правильного висновку, що діями УПФ, посадовими особами якого не нараховано з 9 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня у 2008 році підвищення до призначеної позивачу пенсії у встановленому статтею 6 Закону № 2195-ІV розмірі, порушено право позивача на одержання пенсії в належному розмірі.

Не можуть бути взяті до уваги доводи УПФ щодо неврегульованості механізму реалізації положень статті 6 Закону № 2195-ІV.

Станом на 9 липня 2007 року розмір мінімальної пенсії за віком визначено тільки статтею 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування (далі – Закон № 1058-ІV (1058-15) ), і згідно з цією нормою мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 15 липня 1999 року № 966-Х ІV "Про прожитковий мінімум"прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який установлено статтею 28 Закону № 1058-ІV.

Водночас, суд першої інстанції, встановивши, що суб’єктом владних повноважень порушено норми права, які регулюють спірні правовідносини, з метою повного захисту порушеного права повинен був визнати такі дії відповідача протиправними та зобов’язати УПФ здійснити нарахування і виплату підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, а не ухвалювати рішення про стягнення на користь позивача недоплаченої грошової допомоги у конкретній грошовій сумі. Судом апеляційної інстанції не усунуто помилку суду першої інстанції при ухваленні рішення в цій частині.

Також вирішуючи спір, суди не зазначили початкову і кінцеву дати здійснення перерахунку відповідачем розміру призначеної позивачу пенсії з урахуванням підвищення до пенсії, що означає недотримання вимоги визначеності судового рішення щодо меж зазначеного нарахування.

За таких обставин із метою повного захисту порушеного права суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність зміни у цій частині рішення суду першої інстанції шляхом включення до його резолютивної частини уточнення про зобов’язання відповідача здійснити виплату підвищення до пенсії, призначеній позивачу, в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком із 9 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня у 2008 році. Рішення суду апеляційної інстанції у цій частині підлягає скасуванню. У решті рішення судів попередніх інстанцій відповідають вимогам закону і залишаються без змін.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України,

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Первомайському районі Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

Постанову Первомайського районного суду Автономної Республіки Крим від 29 квітня 2009 року в частині, що стосується задоволення позовних вимог, змінити.

Бездіяльність посадових осіб Управління Пенсійного фонду України в Первомайському районі Автономної Республіки Крим, якими не нараховано з 9 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня у 2008 році підвищення до призначеної ОСОБА_6 пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, визнати неправомірною.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Первомайському районі Автономної Республіки Крим здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії, призначеної ОСОБА_6, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", за період із 9 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня у 2008 році.

У цій частині ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2009 року скасувати.

У решті постанову Первомайського районного суду Автономної Республіки Крим від 29 квітня 2009 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2009 року залишити без змін.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення, її може

бути оскаржено в порядку провадження за винятковими обставинами відповідно до положень статей 237 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України.