Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Леонтович К.Г.

Островича С.Е.

Чалого С. Я.

Черпіцької Л.Т.

Цуркана М.І.

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до Управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області, Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання дій неправомірними та стягнення невиплачених коштів,-

Постановою Лугинського районного суду Житомирської області від 23 жовтня 2007 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області на користь позивача 3030 гривень 00 копійок невиплачених коштів, передбачених ст. 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"за період з 01.09.2002 року по 31.08.2005 року. Стягнуто з Управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області на користь позивача 8667 гривні 44 коп. невиплачених коштів, передбачених ст.. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) за період з 05.03.2004 року по 31.08.2005 року.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2009 року апеляційні скарги Управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями у справі, Управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області звернулось з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасувати, та закрити провадження у справі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 є потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи, проживає в смт. Лугини Лугинського району Житомирської області, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Також встановлено, що позивач отримував щомісячну допомогу у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у фіксованому розмірі визначеному постановою Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) .

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходив із загальних засад пріоритету законів над підзаконними нормативними актами та визнав, що при визначенні розміру згаданих виплат застосуванню підлягають саме статті 37, 39 Закону № 796-ХІІ, а не постанова Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , яка істотно звужує обсяг установлених законом прав позивача.

З такими висновками колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується частково.

За змістом частини 1 статті 37 Закону № 796-ХІІ (тут і далі в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) громадянам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення передбачена виплата щомісячної грошової допомоги у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірах 40 процентів від мінімальної заробітної плати.

Частиною 1 статті 39 цього Закону встановлено, що працюючим громадянам провадиться доплата, розмір якої у зоні гарантованого добровільного відселення становить дві мінімальні заробітні плати.

У період, за який заявлені вимоги розміри мінімальної заробітної плати постійно змінювалися.

В той же час, розміри допомоги і доплати були сталими і здійснювалися на підставі Постанови № 836 (836-96-п) .

Однак, Законом № 796-ХІІ (796-12) не уповноважено Кабінет Міністрів України зменшувати суми доплат і допомог, встановлених Законом (796-12) .

Більше того, частиною 1 статті 67 зазначеного Закону передбачено, що конкретні розміри всіх виплат підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Незважаючи на постійне збільшення мінімальної заробітної плати, розміри допомог і доплат передбачених статтями 37, 39 Закону № 796-ХІІ залишались незмінними з 1996 року, тобто не відповідали розмірам встановленим цим Законом та іншими законами України.

Зміст законів України, якими встановлювалися розміри мінімальних заробітних плат, свідчить про відсутність будь-яких обмежень щодо можливостей застосування цих розмірів для реалізації положень статтей 37, 39 Закону № 796-ХІІ.

За правилами частини 3 статті 159 КАС, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Цим вимогам судові рішення не відповідають.

Вирішуючи спір щодо стягнення передбачених статтями 37, 39 Закону №796-ХІІ сум виплат, суди на порушення наведених вимог КАС (2747-15) не перевірили правомірність дій та рішень відповідачів, не з'ясували із застосуванням законодавчих актів, які визначають правосуб'єктність відповідачів, їх права й обов’язки у сфері публічних відносин, а також чи є вони належними відповідачами за всіма заявленими вимогами. Зокрема, суди не встановили, хто із суб’єктів владних повноважень зобов'язаний нараховувати суми цих виплат.

Відповідно до статті 63 зазначеного Закону фінансування витрат, пов'язаних із його реалізацією, здійснюється за рахунок державного бюджету. Ухвалюючи рішення про стягнення з УПСЗН та УПФ певних сум, суди не з'ясували, чи були перераховані бюджетні кошти на рахунки відповідачів для виплати їх особам, потерпілим унаслідок Чорнобильської катастрофи.

За таких обставин, неповне з’ясування судами дійсних обставин справи та порушення норм матеріального права призвело до ухвалення помилкових рішень.

Тому рішення суддів підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд, оскільки суд касаційної інстанції не може встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

Виходячи з наведеного, керуючись статтями 220, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області задовольнити частково.

Постанову Лугинського районного суду Житомирської області від 23 жовтня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2009 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначеними статтями 237 –239 КАС України (2747-15) .