Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Карася О.В.

Маринчак Н.Є.

Федорова М.О.

Шипуліної Т.М.

при секретарі судового засідання: Коваль Є.В.,

розглянувши касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2008 року

та постанову Господарського суду міста Києва від 19.04.2007 року

по справі № 25/33-А

за позовом Дочірнього підприємства "Укрнафтогазкомплект" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз Україна"

до Спеціалізованої державної податкової у м. Києві по роботі з великими платниками податків

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

У січні 2007 року Дочірнє підприємство "Укрнафтогазкомплект" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз Україна" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Спеціалізованої державної податкової у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 09.01.2007р. №0000011650/0.

Постановою Господарського суду міста Києва від 19.04.2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2008 року у даній справі позов задоволено та визнано недійсним спірне податкове повідомлення-рішення з мотивів безпідставності його прийняття.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи. Зокрема, скаржник посилається на ту обставину, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору було невірно застосовано положення підпункту 7.2.4. пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон №168/97-ВР (168/97-ВР) ).

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Спеціалізованою державною податковою інспекцією у місті Києві по роботі з великими платниками податків проведено невиїзну документальну позапланову перевірку ДП "Укрнафтогазкомплект" НАК" Нафтогаз України" щодо правильності нарахування та повноти перерахування до бюджету податку на додану вартість та правових відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Дарина ЛТД" за період з 01.07.2003р. по 31.12.2005р.

За результатами перевірки відповідачем 18.12.2006р. складено акт №853/16-50/30167066., за змістом якого встановлено, що в порушення п.п.7.2.4 п.7.2 ст. 7 Закону №168/97-ВР, позивачем до складу податкового кредиту включена сума податку на додану вартість в розмірі 7664168,02грн., яка вказана в податкових накладних, отриманих від постачальника ТОВ "Дарина ЛТД", в результаті чого занижено податок на додану вартість на вказану суму, що призвело до заниження податкових зобов’язань ДП "Укрнафтогазкомплект" НАК "Нафтогаз України за 2004 рік.

09 січня 2007 року відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення №0000011650/0, яким позивачу нараховано суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 11496252,03грн., з яких: основний платіж 7664168,02грн., штрафні (фінансові) санкції –3832084,01грн.

Нарахування ПДВ здійснено на підставі того, що постановою Печерського районного суду від 15.08.2006р. були визнані недійсними установчі документи та свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість ТОВ "Дарина ЛТД" з моменту державної реєстрації, у зв'язку з чим, на думку відповідача, податкові накладні, виписані таким підприємством, не можуть бути прийнятими до уваги при включенні до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів, вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: дата списання коптив з банківського рахунку платника податку в оплату товарів, дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 цього ж Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити визначені законом реквізити.

Як свідчать матеріали справи, у червні 2004 року між позивачем та ТОВ "Дарина ЛТД" укладено договір поставки продукції №230-04 від 22.06.2004р. за яким позивачем на підставі отриманих податкових накладних віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість в розмірі 7664168,02грн.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, позивачем в ціні поставлених товарів, за укладеним з ТОВ "Дарина ЛТД" договором, сплачено податок на додану вартість, та отримано податкові накладні, оригінали яких надавались до перевірки про що зазначено в акті за результатами її проведення.

Податкові накладні містять всі необхідні реквізити i відповідають вимогам, закріпленим положеннями чинного законодавства України. Зауваження щодо оформлення податкових накладних, згідно акту перевірки, відсутні.

Згідно з п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону №168/97-ВР право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим платниками податку у порядку, передбаченому ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість".

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) –актом прийняття робіт, послуг чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт, послуг (п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону).

Відповідно до п. 9.3 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" особи, що підпадають під визначення платників податку згідно із ст. 2 цього Закону зобов’язані зареєструватись як платники податку в органі державної податкової служби за місцем їх знаходження.

Судами обґрунтовано відхилено доводи відповідача про те, що позивач не мав право на податковий кредит в зв'язку з тим, що свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "Дарина ЛТД" було анульовано, оскільки, свідоцтво було анульовано 19.09.2006р. в той час як податкові накладні на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит були виписані у липні - грудні 2004 року, тобто в період в якому ТОВ "Дарина ЛТД" було платником податку на додану вартість та мало право на складання податкових накладних.

Анулювання свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість здійснюється лише при настанні законодавчо встановлених випадків відповідно до п. п. 9.6 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість". Відповідно до п. 25 Положення про реєстр платників податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України № 79 від 01.03.2000 року (z0208-00) ,

зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 03.04.2000 року за № 208/4429 (z0208-00) свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання, яке відбувається у випадках, передбачених законодавством. Одночасно з анулюванням Свідоцтва органи державної податкової служби здійснюють виключення платника податку на додану вартість з Реєстру.

Випадки виключення платника з Реєстру безпосередньо податковим органом наведені у п. 25.2 порядку, згідно якого датою виключення із Реєстру вважається відповідна дата прийняття рішення або події.

Окрім того, визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по co6i не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи i до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Чинним на момент здійснення спірних правовідносин Законом України "Про державну реєстрацію юридичних oci6 та фізичних осіб - підприємців" закріплено, що, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними i можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними i були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі, як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними За таких обставин покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так i за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо них. Крім того, судами встановлено, що ТОВ "Дарина ЛТД" сплатило одержаний в ціні товару ПДВ, про що свідчать податкові декларації.

Виходячи з вимог наведених вище положень законодавчих актів та встановлених фактичних обставин справи, вірним є висновок судів про те, ТОВ "Дарина ЛТД" на дати складання податкових накладних було зареєстроване в якості суб’єкта підприємницької діяльності, його державна реєстрація не скасовувалась, підприємство володіло статусом платника податку на додану вартість. Відтак слід вважати, що спірні суми податку на додану вартість віднесені позивачем до податкового кредиту у відповідності з приписами п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" на підставі податкових накладних, які відповідають вимогам п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 зазначеного Закону.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення –без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2008 року та постанову Господарського суду міста Києва від 19.04.2007 року по справі № 25/33-А залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.