кс Про стягнення грошової допомоги - 08.07.2010 Прийняття

розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_6 до Управління праці та соціального захисту населення Гуляйпільської районної державної адміністрації Запорізькї області (далі –УПСЗН) про стягнення грошової допомоги,-

У березні 2006 року ОСОБА_6 звернувся до суду мотивуючи свої вимоги тим, що він є учасником бойових дій, а тому відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року має право на отримання разової щорічної грошової допомоги до 5 травня у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком. Однак, відповідач у 2003-2005 роках відповідно до Законів України "Про Державний бюджет України" на відповідні роки провів йому виплату цієї допомоги в розмірі, нижчому, ніж передбачено статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Вважаючи, що відповідач при нарахуванні та виплаті такої допомоги має керуватись лише Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , просив стягнути з відповідача суми недоплаченої грошової допомоги за 2003-2005 роки у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.

Постановою Гуляйпільського райнного суду від 15 червня 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 8 серпня 2006 року, позов задоволено. Стягнуто з УПСЗН на користь ОСОБА_6 недоплачену одноразову шрошову допомогу за 2003 рік у сумі 146, 50 гривень, за 2004 рік –342, 25 гривень, за 2005 рік –1410 гривень. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі УПСЗН, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить судові рішення скасувати.

Перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність

застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства (далі – КАС) України (2747-15) , судова колегія дійшла висновку, що касаційна скарга УПСЗН підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що позивач є учасником бойових дій і має право на щорічну одноразову допомогу до 5 травня.

При цьому, відповідач виплатив зазначену допомогу за 2003-2005 роки відповідно до Законів України "Про Державний бюджет України"на відповідні роки в таких розмірах: за 2003 рік –90 гривень, за 2004 рік–120 гривень, за 2005 рік –250 гривень.

Постановляючи рішення суди попередніх інстанцій виходили з того, що для здійснення позивачам виплати недоплаченої грошової допомоги за 2003-2005 роки в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) були наявні правові підстави.

Проте, з таким висновком судів погодитись неможливо, оскільки він не відповідає нормам матеріального права з огляду на наступне.

Статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що учасникам війни виплачується щорічна одноразова допомога до 5 травня в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.

Такі виплати разової грошової допомоги до 5 травня учасникам війни здійснюються у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Суди при постановленні рішень не врахували того, що щодо права позивача на виплату щорічної одноразової допомоги на період 2003-2005 роки, то статтею 28 Закону України "Про Державний бюджет України на 2003 рік", статтею 44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік", статтею 34 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" встановлено, що у 2003 -2005 роках виплата щорічної одноразової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) учасникам бойових дій, до яких відносяться позивач, здійснюється в розмірі 90 гривень,120 гривень, 250 гривень.

При цьому, зазначені Закони України, в період з 5 травня по 30 вересня відповідних років, протягом яких позивач міг отримати грошову допомогу в порядку, визначеному частиною 4 статті 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", не були визнані неконституційними.

Отже, в період з 2003 по 2005 роки позивач не мав права на отримання щорічної одноразової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , оскільки норма, якою передбачено це право, була зупинена Законами України "Про Державний бюджет України"на відповідний з цих років, а тому дії відповідача щодо виплати такої допомоги за вказані періоди були правомірними.

Таким чином, суди при розгляді справи дійшли помилкового висновку, про те, що виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня здійснювалась відповідачем із порушенням спеціального законодавства, оскільки правові підстави для здійснення такої виплати за 2003-2005 роки відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) були відсутні.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що у судів першої та апеляційної інстанції не було законних підстав для задоволення позовних вимог, оскільки відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені правильно і повно, але при цьому суди допустилися порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Зважаючи на те, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи правильно та повно встановлені фактичні обставини справи, однак при прийнятті рішень суди допустили порушення норм матеріального права, які призвели до постановлення незаконних судових рішень, а також те, що у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка доказів - судові рішення першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись статтями 220, 222, 229, 230, 232 КАС, суд, -

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Гуляйпільської районної державної адміністрації Запорізькї області задовольнити.

Постанову Гуляйпільського райнного суду від 15 червня 2006 року і ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 8 серпня 2006 року - скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_6 до Управління праці та соціального захисту населення Гуляйпільської районної державної адміністрації Запорізькї області про стягнення грошової допомоги за 2003-2005 роки як учаснику бойових дій –відмовити.