Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Весельської Т.Ф.,

Смоковича М.І.,

Горбатюка С.А.,

Мороз Л.Л.,

Чумаченко Т.А.,

провівши у порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи

за позовною заявою ОСОБА_6 до Управління праці та соціального захисту населення Надвірнянської районної державної адміністрації Івано-Франківської області про стягнення недоотриманої одноразової грошової допомоги до 5 травня,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_6 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2009 року,

У липні 2007 року ОСОБА_6 пред’явив в суді позов до Управління праці та соціального захисту населення Надвірнянської районної державної адміністрації Івано-Франківської області (далі –УПСЗН) про стягнення недоотриманої щорічної допомоги до 5 травня, мотивуючи його тим, що є інвалідом війни 3 групи і, відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , має право на отримання разової грошової допомоги. Зазначав, що УПСЗН ухиляється від виплати йому цих коштів у повному обсязі.

Просив суд стягнути недоотриману ним щорічну допомогу за 2004 – 2007 роки в розмірі 9681 гривня 38 копійок.

Постановою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 1 листопада 2007 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено. Стягнуто з УПСЗН на користь позивача недоотриману грошову допомогу за 2004 –2007 роки в сумі 11456 гривень 61 копійка.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2009 року постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_6 посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв’язку з чим ставить питання про скасування ухваленої ним постанови та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Ухвалюючи рішення про скасування постанови суду першої інстанції та, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з їх необґрунтованості.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є інвалідом війни 3 групи і, відповідно до частини п’ятої статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", має право на щорічну одноразову допомогу до 5-го травня у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.

Виплата щорічної разової грошової допомоги здійснюється органами праці та соціального захисту населення до 5 травня. Законами України від 23 грудня 2004 року № 2285-IV "Про Державний бюджет на 2005 рік" (2285-15) (стаття 34) та від 20 грудня 2005 року № 3235-IV "Про Державний бюджет на 2006 рік" (стаття 30) інвалідам війни установлено виплату цієї допомоги в твердій грошовій сумі. Закони України "Про Державний бюджет на 2005 рік" (2285-15) та "Про Державний бюджет на 2006 рік" (3235-15) в період з 5 травня по 30 вересня відповідних років, протягом яких позивач мав можливість отримати допомогу (частина 4 статті 171 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), не визнані неконституційними. Отже, на момент виникнення спірних правовідносин були чинними два нормативно-правові акти, що мають однакову юридичну силу, однак, встановлювали різні розміри щорічної одноразової допомоги до 5-го травня інвалідам війни 3 групи. Відтак, для правильного вирішення спору судам необхідно було визначитися, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі в залежності від предмета правового регулювання.

Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини свого рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковим для виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону, з урахуванням його дії в часі за принципом пріоритету прийнятої пізніше норми.

Виходячи з наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) та рішення Конституційного Суду України, а також з урахуванням, що вищезазначеними статтями (34, 30) Законів України про Держбюджет України на 2005 та 2006 роки фактично змінено положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними і підлягаючими застосуванню до спірних правовідносин є саме положення статей 34, 30 Законів України про Держбюджет України на 2005 та 2006 роки.

Що ж стосується щорічної одноразової допомоги за 2004 та 2007 роки, то її розмір також встановлювався Законами України від 27 листопада 2003 року № 1344-ІV "Про Державний бюджет на 2004 рік" (1344-15) та від 19 грудня 2006 року № 489-V "Про Державний бюджет на 2007 рік" (489-16) .

Однак, оскільки рішення про визнання такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними) деякі положення Законів України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) та "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , зокрема, статей 44 та 29, прийняті Конституційним Судом України, відповідно, 1 грудня 2004 року та 9 липня 2007 року, тобто після виплати УПСЗН щорічної разової грошової допомоги, правові підстави для визнання неправомірними його дій щодо виплати ОСОБА_6 щорічної разової грошової допомоги в розмірі, встановленому статтею 44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік" відсутні.

За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги такого висновку не спростовують.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2009 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.