Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Весельської Т.Ф.,

Смоковича М.І.,

Горбатюка С.А.,

Мороз Л.Л.,

Чумаченко Т.А.,

провівши в порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи

за позовною заявою ОСОБА_6 до Чаплинської районної державної адміністрації Херсонської області, Управління праці та соціального захисту населення Чаплинської районної державної адміністрації Херсонської області, Херсонського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головного Управління праці та соціального захисту населення Херсонської обласної державної адміністрації, Головного Управління праці та соціального захисту населення Херсонської обласної державної адміністрації, Міністерства праці та соціальної політики України, Державного казначейства України про стягнення недоотриманої одноразової грошової допомоги до 5 травня,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_7 –представника позивача ОСОБА_6 на постанову Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 27 листопада 2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2009 року,

У березні 2007 року ОСОБА_6 пред’явив у суді позов до Чаплинської районної державної адміністрації Херсонської області, Управління праці та соціального захисту населення Чаплинської районної державної адміністрації Херсонської області (далі –УПСЗН), Херсонського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головного Управління праці та соціального захисту населення Херсонської обласної державної адміністрації, Головного Управління праці та соціального захисту населення Херсонської обласної державної адміністрації, Міністерства праці та соціальної політики України, Державного казначейства України про стягнення недоотриманої одноразової грошової допомоги до 5 травня, мотивуючи його тим, що є учасником бойових дій, а з 4 травня 2006 року –інвалідом війни ІІ групи і, відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , має право на отримання разової грошової допомоги. Зазначав, що відповідачі ухиляються від виплати йому цих коштів у повному обсязі.

Просив суд (з урахування уточнених позовних вимог) визнати протиправними дії відповідачів та стягнути заборгованість по недоотриманій грошовій допомозі до 5 травня за 2004 –2006 роки у розмірі 4914 гривень 75 копійок.

Постановою Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 27 листопада 2007 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2009 року, позов ОСОБА_6 залишено без задоволення.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_7 посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, у зв’язку з чим ставить питання про скасування ухвалених ними рішень з направленням справи на новий розгляд.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з його необґрунтованості.

За перевіркою матеріалів справи, позивач є учасником бойових дій, а з 4 травня 2006 року –інвалідом війни ІІ групи і, відповідно до частини п’ятої статті 12 та частини п’ятої статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", має право на щорічну одноразову допомогу до 5-го травня у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком, а з 4 травня 2006 року –восьми мінімальних пенсій за віком.

Виплата щорічної разової грошової допомоги здійснюється органами праці та соціального захисту населення до 5 травня. Законами України від 23 грудня 2004 року № 2285-IV "Про Державний бюджет на 2005 рік" (2285-15) (стаття 34) та від 20 грудня 2005 року № 3235-IV "Про Державний бюджет на 2006 рік" (стаття 30) учасникам бойових дій та інвалідам війни установлено виплату цієї допомоги в твердій грошовій сумі. Закони України "Про Державний бюджет на 2005 рік" (2285-15) та "Про Державний бюджет на 2006 рік" (3235-15) в період з 5 травня по 30 вересня відповідних років, протягом яких позивач мав можливість отримати допомогу (частина 4 статті 171 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), не визнані неконституційними. Отже, на момент виникнення спірних правовідносин були чинними два нормативно-правові акти, що мають однакову юридичну силу, однак, встановлювали різні розміри щорічної одноразової допомоги до 5-го травня учасникам бойових дій та інвалідам війни ІІ групи. Відтак, для правильного вирішення спору судам необхідно було визначитися, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі в залежності від предмета правового регулювання.

Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини свого рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковим для виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону, з урахуванням його дії в часі за принципом пріоритету прийнятої пізніше норми.

Виходячи з наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) та рішення Конституційного Суду України, а також з урахуванням, що вищезазначеними статтями (34, 30) Законів України про Держбюджет України на 2005 та 2006 роки фактично змінено положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними і підлягаючими застосуванню до спірних правовідносин є саме положення статей 34, 30 Законів України про Держбюджет України на 2005 та 2006 роки.

Що ж стосується щорічної одноразової допомоги за 2004 рік, то її розмір також встановлювався Законом України від 27 листопада 2003 року № 1344-ІV "Про Державний бюджет на 2004 рік" (1344-15) .

Однак, оскільки рішення про визнання такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними) деяких положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) , зокрема, статті 44, прийняте Конституційним Судом України 1 грудня 2004 року, тобто після виплати УПСЗН щорічної разової грошової допомоги, правові підстави для визнання неправомірними його дій щодо виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги в розмірі, встановленому статтею 44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік", відсутні.

Крім того, судами попередніх інстанцій вірно застосовано до спірних правовідносин наслідки пропущення річного строку звернення до суду за захистом порушених прав, передбачені статтею 100 КАС України щодо стягнення недоотриманої одноразової грошової допомоги до 5 травня, оскільки на цьому наполягав відповідач, а позивач не надав доказів поважності причини його пропущення.

За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Доводи ж касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_7 –представника позивача ОСОБА_6 залишити без задоволення, а постанову Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 27 листопада 2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2009 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.