Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18 березня 2008 року та ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2008 року у справі за позовом прокурора м. Ровеньки Луганської області в інтересах Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства "Ровенькиантрацит"про стягнення коштів, -

16 жовтня 2007 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до Державного підприємства "Ровенькиантрацит"про стягнення коштів за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в розмірі 79 818 грн. 62 коп.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 18 березня 2008 року позов прокурора м. Ровеньки Луганської області в інтересах Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишено без задоволення.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2008 року, апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18 березня 2008 року у справі №2-а-437/08 за позовом прокурора м. Ровеньки Луганської області в інтересах Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства "Ровенькиантрацит""про стягнення коштів за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів"- залишено без задоволення, а постанову суду –без змін.

У поданій касаційній скарзі Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, з посиланням на порушення судами норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове, про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік відповідач повинен був забезпечити у 2006 році працевлаштування інвалідів на 263 робочих місць, а фактично в 2006 році на підприємстві працювало 4 інвалід.

Згідно з ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"(в редакції після 05.07.2001 р.) забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахуванням причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендації медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.

Згідно п.п. 5, 10-14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314 (314-95-п) , підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про о створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Відповідно до ст. 19 Закону підприємства, установи організації у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем протягом 2006 року подавались інформації-заявки (звіти про наявність вільних робочих місць та вакантних посад для працевлаштування інвалідів) до міського центру зайнятості, Фонду соціального захисту інвалідів.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідачем було вжито всіх передбачених законодавством заходів для забезпечення нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Згідно з ч.3 ст. 211 КАС України підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду і не свідчать про неправильність судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись наведеним, ст.ст. 220, 221, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18 березня 2008 року та ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.