колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Гуріна М.І., Кобилянського М.Г., Ліпського Д.В.,

секретар судового засідання Сіпаренко С.В.,

за участю представників Міністерства юстиції України Демчук О.А., Головного управління юстиції у Львівській області Перетятька М.В., третьої особи ОСОБА_3 ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції у Львівській області, третя особа –ОСОБА_3 про скасування рішення суб’єкта владних повноважень, поновлення на посаді і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за касаційними скаргами Головного управління юстиції у Львівській області та ОСОБА_3 на постанову Личаківського районного суду м. Львова від 10 липня 2008 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2009 року,

В серпні 2007 року ОСОБА_5 звернувся до суду з вказаним позовом.

Свої позовні вимоги обґрунтовував наступним. Наказом директора Департаменту державної виконавчої служби від 24 листопада 2005 року № 535/К його було призначено на посаду начальника Державної виконавчої служби Львівської області. Наказом начальника Головного управління юстиції у Львівській області від 23 липня 2007 року № 730-к позивача було звільнено із займаної посади за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв’язку з ліквідацією Державної виконавчої служби Львівської області на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про ліквідацію Департаменту державної виконавчої служби"від 20 березня 2007 року №1622, наказу Департаменту державної виконавчої служби "Про ліквідацію регіональних та територіальних органів державної виконавчої служби"від 19 січня 2007 року №2. Вважає, що був звільнений безпідставно та з грубими порушеннями вимог чинного законодавства, оскільки фактично відбулась не ліквідація органів державної виконавчої служби, а реорганізація шляхом злиття обласних відділів державної виконавчої служби з обласними управліннями юстиції з повною передачею майна, виконавчих проваджень, іншої документації до Міністерства юстиції України та головних управлінь юстиції областей. Зокрема, передані також виконавчі провадження, виконавчі дії по яких під час процедури ліквідації не були припинені, їх виконанням продовжують займатися державні виконавці новостворених відділів державної виконавчої служби. Тому Міністерство юстиції України, попереджаючи про можливе звільнення із займаної посади у зв’язку з реорганізацією органів державної виконавчої служби, а не їх ліквідацією, одночасно у відповідності до вимог статті 49-2 Кодексу законів про працю України повинно було запропонувати йому аналогічну посаду керівника відділу у новоствореному органі державної виконавчої служби з врахуванням його стажу, досвіду та кваліфікації. В той же час відповідач призначив на посаду керівника цього органу особу, яка на той час не працювала у органах державної виконавчої служби та юстиції. Крім того, наказ Головного управління юстиції у Львівській області про звільнення ОСОБА_5 виданий не уповноваженою особою, оскільки позивач був призначений на посаду наказом Департаменту державної виконавчої служби, правонаступником якого визначено Міністерство юстиції України. Просив визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління юстиції у Львівській області від 23 липня 2007 року № 730-к, поновити його на посаді заступника начальника Головного управління юстиції –начальника відділу державної виконавчої служби у Львівській області, стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Постановою Личаківського районного суду м. Львова від 10 липня 2008 року позов ОСОБА_5 було задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ начальника Головного управління юстиції у Львівській області від 23 липня 2007 року № 730-к про звільнення 23 липня 2007року ОСОБА_5, начальника Державної виконавчої служби Львівської області, із займаної посади у зв’язку із ліквідацією Державної виконавчої служби Львівської області за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Поновлено ОСОБА_5 на посаді заступника начальника Головного управління юстиції –начальника відділу державної виконавчої служби у Львівській області. Стягнуто з Головного управління юстиції у Львівській області на користь ОСОБА_5 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 36 094,67 грн. Рішення в частині поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за один місяць у розмірі 3 202,92 грн. допущено до негайного виконання.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2009 року апеляційні скарги Головного управління юстиції у Львівській області та ОСОБА_3 залишено без задоволення, а постанову Личаківського районного суду м. Львова від 10 липня 2008 року –без змін.

Вказуючи на допущені, на думку Головного управління юстиції у Львівській області та ОСОБА_3, судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального законодавства, відповідач та третя особа просять скасувати постановлені рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідачів та третьої особи, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті встановлено, що наказом директора Департаменту державної виконавчої служби від 24 листопада 2005 року № 535/К ОСОБА_5 було призначено на посаду начальника Державної виконавчої служби Львівської області з 24 листопада 2005 року. Постановою Кабінету Міністрів України "Про ліквідацію Департаменту державної виконавчої служби"від 20 березня 2007 року №1622 передбачено ліквідувати Департамент державної виконавчої служби, що діє у складі Міністерства юстиції України як урядовий орган державного управління та установлено, що Міністерство юстиції України є правонаступником Департаменту державної виконавчої служби. На виконання зазначеної постанови Уряду Департамент державної виконавчої служби видав наказ "Про ліквідацію регіональних та територіальних органів державної виконавчої служби"від 19 січня 2007 року №2, а Міністерство юстиції України видало наказ "Про реформування органів юстиції"від 25 січня 2007 року № 21/5, пунктами 3,4 якого передбачено, що на базі обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, державних виконавчих служб областей, міст Києва та Севастополя утворено Головні управління юстиції в областях, містах Києва та Севастополя, що є правонаступниками відповідних державних виконавчих служб областей, міст Києва та Севастополя тощо. Міністерством юстиції України попереджено ОСОБА_5 про наступне вивільнення із займаної посади у зв’язку з ліквідацією Державної виконавчої служби Львівської області. Відповідно до штатного розпису Головного управління юстиції у Львівській області станом на 1 травня 2007 року у структурі Головного управління діє відділ державної виконавчої служби, який очолює начальник відділу, одночасно він є заступником начальника управління. Наказом начальника Головного управління юстиції у Львівській області від 23 липня 2007 року № 730-к позивача було звільнено із займаної посади року у зв’язку з ліквідацією Державної виконавчої служби Львівської області за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Після завершення процедури ліквідації все майно, грошові кошти, а також приміщення, наряди номенклатури справ, архівні та незвершені виконавчі провадження передані до новоутворених органів виконавчої служби.

Суди першої та апеляційної інстанцій, перевіряючи наявність чи відсутність факту ліквідації юридичної особи публічного права, виходили з положень Цивільного кодексу України (435-15) .

Водночас, як встановлено частиною 3 статті 81 Цивільного кодексу України, цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України (254к/96-ВР) та законом.

Відповідно до Положення про Департамент державної виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2005 року № 711 (711-2005-п) , Департамент державної виконавчої служби є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мін'юсту та підпорядковується йому.

До складу Департаменту входить державна виконавча служба Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва і Севастополя, державна виконавча служба у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах.

Департамент є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в Державному казначействі, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2006 року № 1622 (1622-2006-п) Департамент державної виконавчої служби, що діє у складі Міністерства юстиції як урядовий орган державного управління, було ліквідовано.

Цією ж постановою визначено, що Міністерство юстиції є правонаступником Департаменту державної виконавчої служби.

Таким чином, з наведеного вбачається, що система органів державної виконавчої служби у цілому була реорганізована. Проте у зв’язку з такою реорганізацією органів державної виконавчої служби Департамент державної виконавчої служби, як урядовий орган державного управління, який мав статус юридичної особи, самостійний баланс, рахунки в Державному казначействі, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням та державна виконавча служба Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва і Севастополя, державна виконавча служба у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах, які входили до складу Департаменту, були ліквідовані з передачею функцій Департаменту Міністерству юстиції України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 статті 36 Кодексу законів про працю України визначено, що зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору.

Частиною 3 зазначеної статті встановлено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини 1 статті 40).

Підстав для застосування положень частин 2 та 3 статті 36 Кодексу законів про працю України немає, оскільки Департамент державної виконавчої служби та його структурні підрозділи на місцях були ліквідовані.

У даному випадку судам першої та апеляційної інстанції необхідно було перевірити обставини дотримання відповідачем при звільненні позивача положень частини 2 статті 40 Кодексу законів про працю України, відповідно до яких звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу, у випадку ліквідації юридичної особи публічного права.

Крім цього, постановляючи рішення про поновлення позивача на посаді заступника начальника Головного управління юстиції –начальника відділу державної виконавчої служби у Львівській області, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, не дав відповідної оцінки тій обставині, що позивач до звільнення працював на посаді начальника Державної виконавчої служби Львівської області. Посади заступника начальника Головного управління юстиції –начальника відділу державної виконавчої служби у Львівській області позивач не займав, а тому законних підстав для поновлення його на такій посаді немає.

Відповідно до положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскільки судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені не на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі та не у відповідності до норм матеріального та процесуального права, зазначені рішення судів не можна вважати законними та обґрунтованими.

Відповідно до положень статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, зазначені порушення не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, а тому ухвалені по справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 160 ч. 3, 167 ч. 4, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційні скарги Головного управління юстиції у Львівській області та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Личаківського районного суду м. Львова від 10 липня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2009 року скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня їх відкриття.