Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бившева Л.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліна Т.М.

при секретарі Альошиній Г.А.

розглянув у судовому засіданні касаційні скарги державної податкової адміністрації у Жовтневому районі міста Запоріжжя (далі –ДПІ) та закритого акціонерного товариства "Торговий будинок "Електроснаб"(далі –ЗАТ "ТД "Елекстроснаб", відповідач-1)

на постанову господарського суду Запорізької області від 19.03.2007

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2007

у справі № 23/642/06-АП

за позовом ДПІ

до ЗАТ "ТД "Електроснаб"

та товариства з обмеженою відповідальністю "Спецкомплектмонтаж" (далі –ТОВ "Спецкомплектмонтаж", відповідач-2)

про визнання недійсним господарського зобов’язання.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України

Позов подано про визнання недійсним господарського зобов’язання за договором на поставку продукції від 02.09.2004 № 02/09, укладеного відповідачами у справі, та про застосування передбачених законом наслідків недійсності правочину.

Постановою господарського суду Запорізької області від 19.03.2007, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2007, позов задоволено частково; оспорюване господарське зобов’язання визнано недійсним, а в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. У прийнятті названих судових актів попередні судові інстанції виходили з наявності у відповідача суб’єктивного наміру порушити інтереси держави під час укладення спірного договору, який полягав в ухиленні від оподаткування фінансово-економічних результатів його виконання, тоді як стягнення з відповідача-1 за цим договором подвійної вартості отриманих ним товарів призведе до порушення його прав як добросовісного набувача.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить частково скасувати оскаржувані рішення попередніх інстанцій та повністю задовольнити позов, посилаючись на обов’язковість застосування передбачених частиною першою статті 208 Господарського кодексу України наслідків недійсності господарського зобов’язання при наявності наміру лише у однієї сторони, а саме –стягнення з недобросовісного контрагента на користь такої сторони усього одержаного ним за спірним договором та стягнення з останньої одержаного нею в доход держави.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ЗАТ "ТД "Електроснаб"просить скасувати ухвалені у справі судові акти та направити останню на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що реєстрацію відповідача-2 було проведено згідно з вимогами чинного законодавства з внесенням відповідних даних до Єдиного державного реєстру, спірний договір було повністю виконано сторонами, а тому висновок про його недійсність є необґрунтованим.

Представники сторін у судове засідання не з’явились.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційних скарг з урахуванням такого.

Судовим інстанціями у справі встановлено, що 02.09.2004 ТОВ "Спецкомплектмонтаж"(постачальник) та ЗАТ "ТД "Електроснаб"(покупець) було укладено договір на поставку продукції № 02/09, на підставі якого відповідач-1 поставив покупцеві товар загальною вартістю 819 181 грн., а ЗАТ "ТД "Електроснаб", в свою чергу, в повному обсязі здійснив оплату за цим договором.

Реальність зобов’язання за спірним договором позивачем не оспорюється.

Фактичною підставою для звернення до суду з позовом про визнання зазначеного господарського зобов’язання недійсним як таким, що укладений ТОВ "Спецкомплектмонтаж"з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, а саме: з метою приховування від оподаткування доходів, отриманих за цією угодою, стали обставини щодо скасування реєстрації цього товариства та визнання недійсним його установчих та реєстраційних документів за рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 19.01.2006 у справі № 2-480/2006 з мотивів реєстрації ТОВ "Спецкомплектмонтаж"на підставних осіб, які не мали будь-якого відношення до діяльності названого суб’єкта господарювання.

Втім слід зазначити, що недійсність правочину пов’язана з невідповідністю його змісту актам цивільного законодавства, нормам моралі та правоздатністю його сторін, як це випливає із статті 213 Цивільного кодексу України.

В судовому процесі не встановлено, що зміст спірного договору суперечить актам цивільного законодавства.

Власне факт порушення ТОВ "Спецкомплектмонтаж"порядку державної реєстрації, яким мотивовано позовні вимоги, не є свідченням наявності протиправного умислу порушити інтереси держави під час укладення договору. Наслідки порушення суб’єктом господарювання правил здійснення господарської діяльності знаходяться у площині інших, а не цивільно-правових, правовідносин.

Інших доводів щодо недійсності спірного договору, окрім як посилання на висновки Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 19.01.2006 у справі № 2-480/2006, позивач в судовому процесі на наводив.

Крім того, слід зазначити, що частиною першою статті 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований, зокрема, на незаконне заволодіння майном держави. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина друга цієї статті).

Згідно з частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відтак провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання недійсним спірного правочину підлягає закриттю з огляду на те, що визнання нікчемного правочину недійсним в судовому порядку не вимагається.

З огляду на недоведеність позивачем факту наявності у відповідача-2 суб’єктивного наміру порушити інтереси держави під час укладення спірного договору, то підстав для застосування наслідків недійсності господарського зобов’язання в порядку частини першої статті 208 Господарського кодексу України також не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 225, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційні скарги державної податкової адміністрації у Жовтневому районі міста Запоріжжя та закритого акціонерного товариства "Торговий будинок "Електроснаб"задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду Запорізької області від 19.03.2007 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2007 у справі № 23/642/06-АП скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним господарського зобов’язання за договором на поставку продукції від 02.09.2004 № 02/09.

У цій частині провадження у справі закрити.

3. В решті постанову господарського суду Запорізької області від 19.03.2007 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2007 у справі № 23/642/06-АП залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.