суддів - Васильченко Н.В., Кравченко О.О., Леонтович К.Г., Черпіцької Л.Т.,

Розваляєвої Т.С.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2008 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2009 р. у справі за позовом прокурора Московського району м. Харкова в інтересах держави в особі Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ТОВ "Екодіс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів, -

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2008 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2009 р., у справі за позовом прокурора Московського району м. Харкова в інтересах держави в особі Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ТОВ "Екодіс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів відмовлено в задоволенні позову.

Рішення судів обґрунтовані безпідставністю позовних вимог, оскільки відповідач в своїй діяльності дотримався вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) щодо створення робочих місць для інвалідів.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з касаційною скаргою, у якій просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2008 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2009 р. скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Скарга обґрунтована невірним застосуванням норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. N 314 (314-95-п) , визначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (п.1).

Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.3).

Згідно п.5 Положення (314-95-п) , підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Пунктом 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (314-95-п) , також, передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що з положень Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) не вбачається, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів супроводжується обов'язком підбирати та працевлаштовувати інвалідів на створені ним робочі місця.

Згідно пунктом 1.2 затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 6 липня 1998 р. №244 (z0464-98) та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 17 липня 1998 р. за N 464/2904 (z0464-98) Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" і N 4-ПН "Звіт про вивільнення працівників" на підприємства, установи і організації (надалі - підприємства), розташовані на території відповідного регіону, незалежно від форм власності і господарювання та відомчої підпорядкованості, покладено обов’язок щомісячно в повному обсязі подавати державній службі зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках".

Отже, на відповідача покладено обов’язок лише створення робочих місць та інформування про це органів зайнятості, у порядку, встановленому вищезазначеним нормативним актом.

Як вбачається з матеріалів справи, та що зазначають суди в своїх рішеннях, ТОВ "Екодіс"належним чином інформувало центр зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції про те, що діюче законодавство України не передбачає обов’язку підприємств самостійно займатися працевлаштуванням інвалідів. А тому покладати на підприємства відповідальність у вигляді штрафних санкцій за неналежне виконання своїх обов’язків спеціально уповноваженими органами є неправомірним.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції з яким погодився суд апеляційної інстанції вірно встановив фактичні обставини справи та характер спірних правовідносин і обґрунтовано застосував норми матеріального права до їх вирішення. Порушень норм процесуального закону при цьому не допущено.

Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225- 229 КАС України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судові рішення постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Керуючись ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2008 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2009 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 237 - 239 КАС України.