25/751-А Про визнання часткового недійсними податкових повідомлень-рішень - 19.05.2010 Прийняття

Повне товариство "Ломбард-Сапфір"(далі по тексту –позивач, ПТ "Ломбард-Сапфір") звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва (далі по тексту –відповідач, ДПІ у Деснянському районі) про визнання часткового недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду м. Києва від 27.12.2006 року у справі №25/751-А (суддя Морозов С.М.), яке залишено без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2007 року (головуючий суддя Вербицька О.В., судді Коваленко В.М., Пантелієнко В.О.), позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення №0001261704/0 від 02.11.2006 р. та №0001261704/1 від 21.11.2006 р. в частині донарахування податкових зобов’язань в розмірі 50 276,07 грн., в тому числі: 16 758,69 грн. основного платежу та штрафні (фінансові) санкції в сумі 33 517,38 грн.

ДПІ у Деснянському районі, не погоджуючись з постановою Господарського суду м. Києва від 27.12.2006 року та ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2007 року у справі №25/751-А, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у Деснянському районі підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Деснянському районі прийнято податкове повідомлення-рішення №0001261704/0 від 02.11.2006 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 51 119,76 грн., в тому числі: 17 039,92 грн. основного платежу та 34 079,84 грн. штрафних (фінансових) санкцій (Оскаржується в частині донарахування 16 758,69 грн. основного платежу та 33 517,38 грн. штрафних (фінансових) санкцій).

За результатами адміністративного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення, скаргу позивача залишено без задоволення, прийнято податкове повідомлення –рішення №0001261704/1 від 21.11.2006 року, яке за змістом та обґрунтуванням не відрізняється від оскарженого позивачем рішення.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі акту "Про результати виїзної планової перевірки ПТ "Ломбард-Сапфір"з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 р. по 30.06.2006 р."від 31.10.2006 р. №6795/22-30222378 (далі по тексту –Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки, позивачем порушено вимоги п. 12.1, п.12.3 ст. 12, п. 1.15 ст. 1, п. 17.2 ст. 17, п.п. 20.3.2 п. 20.3 ст. 20 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", внаслідок чого донараховано до бюджету податку з доходів фізичних осіб у розмірі 16 558,69 грн. із сум, виплачених за не викуплені предмети із дорогоцінних металів за договорами ломбардних позик і закладу майна до ломбарду, по яким проводились звернення стягнення в період з 01.01.2005 року по 30.06.2006 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що дохід фізичної особи, одержаний від ломбарду при невиконанні нею своїх обов’язків за договором позики щодо викупу закладених речей, є доходом одержаним не від податкового агента, і тому підлягає оподаткуванню у складі загального річного оподатковуваного доходу такого платника податку у відповідності до п.п. 8.2.1. п. 8.2. ст. 8 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб". Враховуючи наведене, в діях позивача відсутні порушення податкового законодавства, а тому, відповідно, відсутні підстави і для застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій.

Проте, суд касаційної інстанції не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони зроблені без повного та всебічного з’ясування обставин справи.

За змістом п.п. 4.3.23. п. 4.3. ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"сума позики становить дохід фізичної особи, яка її одержує, але до настання визначеного договором строку її повернення ця сума не є об’єктом оподаткування. Лише в разі невиконання фізичною особою забезпеченого заставою зобов’язання та реалізації заставленого майна виникає об’єкт оподаткування у вигляді суми коштів, отриманих у позику і не повернутих у встановлений договором строк. При цьому також може виникнути об’єкт оподаткування (дохід) у вигляді грошової суми, що перевищує розмір забезпечених заставою вимог заставодержателя (ломбарду) та підлягає поверненню заставодавцю, оскільки ця сума фактично знаходиться в ломбарду під час одержання ним коштів від реалізації заставленого майна.

Згідно з п. 1.15. ст. 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента–юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов’язані нараховувати, утримувати і сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік і подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

З огляду на положення п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 та п. 12.3 ст. 12 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"ломбард є податковим агентом, оскільки саме за його посередництвом продається майно боржника, саме він нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку та повинен утримувати податок від суми такого доходу за рахунок платника, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних нормах цього Закону (889-15) .

З огляду на наведене можна дійти висновку про те, що ломбард у випадках несвоєчасного повернення суми позики та реалізації предметів застави –рухомого майна у вигляді виробів із дорогоцінних металів (або їх лому) –є податковим агентом та зобов’язаний нараховувати, утримувати та сплачувати податок з доходів фізичних осіб.

Зазначене узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеній у постановах від 31.03.2009 року у справі №09/56 та від 16.12.2008 року у справі №08/258.

За вказаних обставин, суд касаційної інстанції вважає, що висновки попередніх судових інстанцій не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та є помилковими.

Згідно зі ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне зазначити, що судами попередніх інстанцій повно і правильно встановлено обставини у справі, але судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Виходячи з вищевикладеного, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційна скарга Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва підлягає задоволенню, а постанова Господарського суду м. Києва від 27.12.2006 року та ухвала Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2007 року у справі №25/751-А підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 27.12.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2007 року у справі №25/751-А задовольнити.

Постанову Господарського суду м. Києва від 27.12.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2007 року у справі №25/751-А скасувати.

Прийняти нове рішення, яким відмовити Повному товариству "Ломбард-Сапфір"у задоволенні позовних вимог.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.