К-18527/08-С Про визнання дій суддів незаконними - 13.05.2010 Прийняття

У лютому 2008 року підприємець ОСОБА_6 звернувся з позовом до суддів Львівського апеляційного господарського суду та суддів Вищого господарського суду України про визнання дій суддів незаконними (протиправними), неналежними та неефективними та стягнення моральної шкоди в сумі 50 000 000 грн.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області 03.03.2008, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду 25.09.2008, відмовлено у відкритті провадження оскільки заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями судів підприємець ОСОБА_6 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права скаржник ставить питання про скасування ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області 03.03.2008 та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду 25.09.2008 та просить направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Так, скаржник зазначає, що згідно ст. 1 Закону України "Про статус суддів", ст.ст. 58, 59 Закону України "Про судоустрій України", ст. 21 Закону України "Про господарські суди"відповідачі є професійними суддями та посадовими особами державної (судової) влади, а тому згідно ст. 3 КАС України справа повинна бути розглянута в порядку адміністративного судочинства.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства (далі- КАС) України (2747-15) суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Пунктами 1, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права і свободи громадян" (v0013700-97) роз’яснено, що до суду можуть бути оскаржені лише ті рішення, дії чи бездіяльність посадових і службових осіб органів судової влади, які належать до сфери управлінської діяльності.

Роз’ясненнями наданими в п.4.2 рішення Конституційного Суду України від 23.05.2001р. №6-рп/2001 (v006p710-01) визначено, що відповідно до ч.1 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. При здійсненні правосуддя судді незалежні і підкоряються лише закону (ч.1 ст. 129 Конституції України). Виключно законами України визначаються судоустрій і судочинство. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий.

У відповідності до ст.12 Закону України "Про судоустрій"учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Перевірка процесуальної діяльності судді в іншій спосіб ніж шляхом оскарження судових рішень в інстанційному порядку є неприпустимою та такою, що порушує встановлені в державі принципи правосуддя. З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження в справі є правильним.

З матеріалів справи вбачається, що позивач підприємець ОСОБА_6 фактично оскаржує рішення суду, а також дії суддів під час судового розгляду конкретної господарської справи.

Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції виходив з того, що вирішення питань щодо реалізації процесуальних прав сторін, в тому числі порядок та строки оскарження рішень та ухвал, прийнятих в рамках господарського судочинства України, регламентовані Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) , а не КАС України (2747-15) .

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і на законних підставах відмовили у відкритті провадження в адміністративній справі.

Згідно ч.3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло привезти до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного судами винесено законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права та підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 221, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу підприємця ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області 03.03.2008 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду 25.09.2008 - без змін.