Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Васильченко Н.В.

Леонтович К.Г.

Розваляєвої Т.С.

Чалого С.Я.

Черпіцької Л.Т.

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про стягнення недоплаченої одноразової щорічної допомоги,-

Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 27 жовтня 2006 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість з щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2005 рік у сумі 1410 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 11 грудня 2006 року апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради відхилено, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями у справі, Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради звернулось з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та з цим погоджуються сторони, що позивач є учасником бойових дій.

Відповідно до ч.5 ст. 12 Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ передбачено, що учасники бойових дій мають право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.

Фактично позивач отримав у 2003 році –90 грн., у 2004 році –120 грн., у 2005 році –250 грн. Законом України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" (380-15) (ст..28), Законом України від 27 листопада 2003 року № 1344-ІV "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) (ст..44), Законом України від 23 грудня 2004 року № 2285-ІV "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) (ст. 34) якими визначено, що зазначені роки вказана допомога виплачувалась відповідно 90 грн., 120 грн., 250 грн.

Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій та інвалідам війни.

Посилання суду першої та апеляційної інстанції на Рішення Конституційного Суду України №20-рп/2004 від 01 грудня 2004 року (v020p710-04) , яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), деякі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) у тому числі і положення пунктів, якими зупинено на 2004 рік дію частину 5 статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"в частині визначення розміру виплати щорічної разової грошової допомоги колегія суддів вважає помилковим, оскільки це рішення було прийнято після закінчення строку проведення цієї допомоги. Тобто, на момент виплати щорічної допомоги (до 5 травня) відповідач діяв відповідно до діючого законодавства.

Таким чином у відповідача відсутні правові підстави для здійснення такої виплати за 2004 рік відповідно до Закону від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (3551-12) .

Отже, для вирішення цього спору судам попередніх інстанцій необхідно було визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у виниклих правовідносинах.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на викладене рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, оскільки висновок судів про зобов’язання зробити виплату одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2005 рік є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Керуючись ст.ст. 221, 222, 223, 229, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України,-

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради задовольнити.

Постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 27 жовтня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 11 грудня 2006 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.