колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Загороднього А.Ф., Гаманка О.І., Кобилянського М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Горлівського міського управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, відділення Державного казначейства України у м. Горлівка Донецької області про визнання права на відшкодування шкоди, завданої здоров’ю, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 25 січня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 7 липня 2006 року,

У квітні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що проходив службу в органах внутрішніх справ з грудня 1982 року по жовтень 2000 року. Відповідно до свідоцтва про хворобу від 4 жовтня 2000 року №62/398 позивач отримав захворювання, пов’язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ. За висновком медико-соціальної (експертної) комісії (далі –МСЕК) ОСОБА_1 визначено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 50% (довідка від 26 жовтня 2000 року № 094148) та встановлено інвалідність ІІІ групи на строк до 1 листопада 2001 року (довідка від 26 жовтня 2000 року № 119494). На підставі цього позивач був звільнений зі служби з призначенням йому пенсії по інвалідності в розмірі 231,16 грн. Пізніше йому було встановлено інвалідність ІІ групи. Вважає, що він має право на отримання щомісячних страхових виплат відшкодування втраченого заробітку. Просив визнати за ним це право, стягнути з Горлівського міського управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області одноразову суму відшкодування шкоди, завданої здоров’ю, в розмірі 28915,00 грн. за період з листопада 2000 року по листопад 2005 року та додаткові витрати на протезування в розмірі 2400 грн.; визначити з 1 вересня 2005 року щомісячну суму відшкодування шкоди, завданої здоров’ю, в розмірі 830 грн. з подальшим коригуванням у разі підвищення розміру мінімальної заробітної плати; зобов’язати відділення Державного казначейства України у м. Горлівка Донецької області списати одноразову суму відшкодування шкоди, завданої здоров’ю, в розмірі 28915,00 грн. зі свого рахунку, оскільки зазначені кошти не надходили на рахунок Горлівського міського управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області.

Постановою Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 25 січня 2006 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 7 липня 2006 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 25 січня 2006 року –без змін.

Вказуючи на допущені, на думку позивача, судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм чинного матеріального та процесуального законодавства, що призвело до постановлення неправильних судових рішень, позивач просить скасувати постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з грудня 1982 року по жовтень 2000 року, де отримав захворювання, пов’язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, та йому призначено пенсію по інвалідності. Згідно з висновком МСЕК від 26 жовтня 2000 року позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 50% та встановлено інвалідність ІІІ групи. Висновком МСЕК від 12 жовтня 2001 року позивачу встановлена інвалідність ІІ групи, яка висновком МСЕК від 27 жовтня 2004 року була підтверджена та встановлена на строк до 1 листопада 2006 року. Зазначені обставини сторонами не оспорюються.

Відповідно до частини 1 статі 23 Закону "Про міліцію" (565-12) від 20 квітня 1992 року №565-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) працівник міліції підлягає обов'язковому державному страхуванню на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою, яку він займає, за рахунок коштів відповідних бюджетів, а також коштів, що надходять на підставі договорів від міністерств, відомств, підприємств, установ і організацій. Порядок та умови страхування працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України.

У зазначеній статті закріплено основні положення щодо державного страхування та відшкодування шкоди в разі загибелі, каліцтва або інвалідності працівника міліції, а також визначено граничні суми грошових виплат у разі настання страхового випадку.

Положенням про порядок і умови державного обов'язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ України в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2002 року № 627 (627-92-п) (далі –Положення) було регламентовано порядок і умови проведення страхових виплат; передбачено критерії визначення розміру відшкодування залежно від ступеня втрати працездатності в межах граничної суми, встановленої в зазначеній нормі закону; визначено особу страховика –Національну акціонерну страхову компанію "Оранта", строки і порядок виплати страхових сум.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до вимог Положення (627-92-п) відкритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Оранта-Донбас"було виплачено ОСОБА_1 страхову суму за втрату працездатності в розмірі 2300 грн.

За змістом пунктів 1, 3 –5 Положення (627-92-п) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Міністерство внутрішніх справ України перераховує страхові платежі з державного обов’язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ України на спеціальний рахунок НАСК "Оранта", яка в разі настання страхових подій, передбачених у пункті 2 Положення (627-92-п) , проводить виплату страхових сум. Спори, які виникають із приводу виплати страхових сум і сторонами в яких є застрахований (його спадкоємці) та страховик –НАСК "Оранта", вирішуються в судовому порядку.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку, що вимоги позивача безпідставні, оскільки він отримав захворювання, пов’язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, то відшкодування шкоди, завданої здоров’ю, здійснюється на підставі зазначених норм спеціального законодавства, а не Закону України "Про охорону праці" (2694-12) та Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) .

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються, підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 25 січня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 7 липня 2006 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.