Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого, судді

Горбатюка С.А.

(доповідач)

Суддів

Весельської Т.Ф.

Мироненка О.В.

Мойсюка М.І.

Чумаченко Т.А.

провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення (далі –УПСЗН) Сумської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії за касаційною скаргою УПСЗН Сумської міської ради на постанову Зарічного районного суду м. Суми від 02 червня 2008 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2009 року,

У лютому 2008 року ОСОБА_1 у Зарічному районному суді м. Суми пред’явила позов до УПСЗН Сумської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона є інвалідом 2-ї групи і відповідно до статті 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі –Закон № 3551) щорічно до 05 травня має право на отримання разової грошової допомоги у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком.

Однак, відповідач у 2007 році згідно з Законом України від 19 грудня 2006 року № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) виплатив їй допомогу в розмірі 360 грн., що не відповідає положенням Закону № 3551 (3551-12) .

Вважає, що відповідач при нарахуванні та виплаті допомоги повинен керуватись лише Законом № 3551 (3551-12) , а не законом щодо Державного бюджету України, який істотно звужує обсяг її прав.

Просила стягнути з відповідача на її користь невиплачену грошову допомогу за 2007 рік у розмірі 2 920 грн.

Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 02 червня 2008 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з УПСЗН Сумської міської ради на користь ОСОБА_1 суму недоплаченої разової грошової допомоги, як інваліду війни 2-ої групи, відповідно до частини п’ятої статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2007 рік в розмірі 2888 гривень.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено за необґрунтованістю.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2009 року апеляційну скаргу УПСЗН Сумської міської ради задоволено частково.

Постанову Зарічного районного суду м. Суми від 02 червня 2008 року скасовано в частині стягнення з УПСЗН Сумської міської ради на користь ОСОБА_1 суми недоплаченої разової грошової допомоги, як інваліду війни 2-ої групи, відповідно частини п’ятої статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2007 рік в розмірі 2888 грн.

В цій частині прийнято нову постанову, якою зобов’язано УПСЗН Сумської міської ради здійснити перерахунок та дії щодо виплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги інваліду війни 2-ої групи за 2007 рік відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої відповідно до частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" та Закону України "Про державний бюджет на 2007 рік" (489-16) .

В частині стягнення цих сум у позові відмовлено.

В інші частині постанову Зарічного районного суду м. Суми від 02 червня 2008 року залишено без зміни.

У касаційній скарзі УПСЗН Сумської міської ради, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що для врегулювання спірних правовідносин у цій справі пріоритетними є норми Закону № 3551 (3551-12) .

Однак, на думку колегії суддів, такий висновок судами зроблений з порушенням правил застосування норм матеріального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено і з цим погодився відповідач, що позивач є інвалідом війни 2-ї групи.

Статтею 13 Закону № 3551 передбачено, що інвалідам війни 2-ї групи щорічно до 05 травня виплачується разова грошова допомога у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком.

Однак, Законом України від 19 грудня 2006 року № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) встановлено виплату цієї допомоги в розмірі 360 грн.

Зазначений Закон України на момент виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до дня Перемоги Конституційним Судом України не був визнаний неконституційними. Тобто, в даному випадку на час виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги учасникам бойових дій до 5 травня.

Отже, для вирішення цього спору судам попередніх інстанцій необхідно було визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у виниклих правовідносинах.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеними положеннями Закону України щодо Державного бюджету України на 2007 рік фактично змінено положення Закону № 3551 (3551-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення Закону України щодо Державного бюджету України.

Зазначених обставин суди попередніх інстанцій під час вирішення даного спору не врахували, чим порушили правила застосування норм матеріального права, а саме помилково надали перевагу положенням Закону № 3551 (3551-12) .

З огляду на викладене рішення судів першої та другої інстанцій підлягають скасуванню.

Оскільки обставини справи встановлені повно і всебічно, а суди першої та апеляційної інстанцій лише порушили норми матеріального права, тому колегія суддів вважає можливим ухвалити у справі нове рішення.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської частково задовольнити.

Постанову Зарічного районного суду м. Суми від 02 червня 2008 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2009 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії скасувати та постановити у цій справі нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 235- 242 Кодексу адміністративного судочинства України.