Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бившева Л.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліна Т.М.,

при секретарі Альошиній Г.А.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Орджонікідзевській гірничо-збагачувальний комбінат"(далі –Підприємство)

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.06.2006

у справі № 36/290 (27/19)

за позовом Підприємства

до Орджонікідзевської об’єднаної державної податкової інспекції (далі –Орджонікідзевська ОДПІ)

та відділення Державного казначейства України в м. Орджонікідзе (відповідач-2)

про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача –Яковенка М.В.,

відповідача-1 - Ткачової Ю.М.,

відповідача-2 –не з’явились.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Позов (з урахуванням подальших уточнень до нього) подано про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 10931,14 грн. відсотків за несвоєчасну виплату останньому належної йому суми бюджетного відшкодування.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2005 позов задоволено з посиланням на приписи підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", яким передбачено нарахування процентів на рівні 120 відсотків від облікової ставки Національного банку України на суму бюджетної заборгованості, своєчасно не відшкодованої платникові.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.06.2006 рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено. У прийнятті названої ухвали суд апеляційної інстанції виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає нормам матеріального права, позаяк за даних обставин стягнення процентів є можливим лише після їх нарахування у картці особового рахунку платника.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Підприємство просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду зі справи. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що право платника на звернення до суду з таким позовом прямо передбачено підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", тоді як чинним законодавством України не заборонено самостійне нарахування платником податку процентів на суму бюджетної заборгованості.

Заслухавши суддю-доповідача по справі та присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що:

- згідно з податковою декларацією з податку на додану вартість за вересень 2003 року, поданою позивачем до контролюючого органу 20.10.2003, та з урахуванням подальших уточнень до неї сума експортного відшкодування Підприємства становила 614 818 грн.;

- право платника на отримання зазначеної суми експортного відшкодування підтверджено у тому числі і висновками податкового органу, викладеними в акті від 09.07.2004 № 79/230/145-00190928, який було складено за наслідками проведення планової комплексної документальної перевірки на предмет дотримання Підприємством вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.02.2003 по 31.12.2003;

- у зв’язку з несвоєчасним відшкодуванням позивачеві названої суми ПДВ на користь Підприємства підлягають стягненню проценти за період з 20.11.2003 по 24.02.2004, сума яких з огляду на встановлений на цей час розмір облікової ставки НБУ на рівні 7% становить 10931,14 грн.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності правових підстав для стягнення з Державного бюджету України на користь позивача відсотків за несвоєчасну виплату бюджетного відшкодування за вересень 2003 року.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" посадові особи органів державної податкової служби зобов’язані дотримуватися норм Конституції та законів України, інших нормативних актів, прав і охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на ці органи функцій, повною мірою використовувати надані їм права. За невиконання або неналежне виконання зазначеними особами своїх обов'язків вони притягаються до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної та матеріальної відповідальності згідно з чинним законодавством. Збитки, завдані неправомірними діями цих осіб, підлягають відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету.

Згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Суми, що не відшкодовані платнику податку протягом визначеного у цьому пункті строку, вважаються бюджетною заборгованістю. На суму бюджетної заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 відсотків від облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення. Платник податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні надмірно сплачених податків.

Таким чином, суд першої інстанції з урахуванням наведених законодавчих приписів з огляду на установлені ним обставини справи, а саме - факт несвоєчасної виплати позивачеві експортного відшкодування, обґрунтованість якого не заперечується відповідачем та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, - дійшов вірного висновку про наявність у позивача права на отримання процентів у сумі 10931,14 грн., нарахованих на суму такої заборгованості за період з 20.11.2003 по 24.02.2004.

Висновок апеляційного суду про невідповідність обраного позивачем способу захисту порушеного права вимогам Закону (168/97-ВР) є помилковим. Адже метою правового регулювання відносин по отриманню платником податку на додану вартість надмірно сплачених сум податку з бюджету з визнанням за платником права на отримання процентів, нарахованих на суму бюджетної заборгованості, є забезпечення права платника податку на розпорядження своїми коштами та виключення його втрат внаслідок несвоєчасного повернення з бюджету таких коштів. Тому способом захисту цього права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (зокрема, процентів за несвоєчасну виплату експортного відшкодування), що, до речі, прямо передбачено підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

За таких обставин у апеляційного суду були відсутні підстави для скасування правильного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції зі справи, у зв’язку з чим відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а постанова господарського суду Дніпропетровської області зі спору –залишенню в силі як скасована помилково.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Орджонікідзевській гірничо-збагачувальний комбінат" задовольнити.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.06.2006 у справі № 36/290 (27/19) скасувати.

3. Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2005 у справі № 36/290 (27/19) залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.