Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бившева Л.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліна Т.М.,

при секретарі судового засідання Альошиній Г.А.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Харкова (далі –ДПІ)

на постанову господарського суду Харківської області від 09.01.2007

та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 28.02.2007

у справі № АС-13/620-06

за позовом суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_1 (далі –СПД ОСОБА_1.)

до ДПІ

про визнання неправомірними дій ДПІ, визнання нечинними податкових повідомлень-рішень та першої податкової вимоги.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача –ОСОБА_2

відповідача –не з’явились.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Позов подано про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 19.12.2005 б/н, від 16.01.2006 № 0004431701/1 та від 02.03.2006 № 0004431701/2, першої податкової вимоги від 22.03.2006 № 1/689, а також про визнання неправомірними дій ДПІ з проведення перевірки та складення акта перевірки від 19.12.2005 № 17-219/557.

Постановою господарського суду Харківської області від 09.01.2007, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 28.02.2007, позов задоволено частково; визнано недійсними оспорювані дії контролюючого органу щодо проведення перевірки платника та складення акта перевірки; визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 02.03.2006 № 0004431701/2, першу податкову вимогу від 02.03.2006 № 1/689, а в решті позову відмовлено. У прийнятті названих судових актів попередні судові інстанції виходили з відсутності у ДПІ передбачених законом підстав для проведення позапланової перевірки з питань взаємовідносин позивача з товариством з обмеженою відповідальністю "Екслентекс", приватним підприємством "УкрАзовДон", приватним підприємством "Буан-плюс", приватним підприємством "Ріно-М"та приватним підприємством "Альянс-21", а також з відсутності у матеріалах справи доказів на підтвердження факту порушення позивачем вимог чинного законодавства під час формування податкового кредиту у період з 29.09.2002 по 31.03.2003 та у серпні 2003 року.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та прийняти нове рішення по суті спору, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права. Зокрема, в обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що у період, охоплений перевіркою, СПД ОСОБА_1 фактично було сформовано податковий кредит за податковими накладними, складеними підприємствами, діяльність яких має ознаки фіктивності. Причому на момент проведення спірної перевірки відповідні первинні документи у платника були відсутні з причин їх втрати.

Заслухавши суддю-доповідача по справі та присутніх у судовому засіданні представників, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що:

- ДПІ було проведено позапланову виїзну документальну перевірку СПД ОСОБА_1. з питань дотримання ним вимог податкового законодавства, оформлену актом від 19.12.2005 № 17-219/557;

- вказану перевірку було проведено на підставі наказу керівника податкового органу в зв’язку з ненаданням позивачем на запит ДПІ необхідної інформації з питань його взаємовідносин з суб’єктом підприємницької діяльності –фізичною особою ОСОБА_3.;

- в ході проведення цієї перевірки ДПІ було виявлено факт безпідставного включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ у період з 29.09.2002 по 31.03.2003, а також у серпні 2003 року за податковими накладними, складеними контрагентами позивача (а саме - товариством з обмеженою відповідальністю "Екслентекс", приватним підприємством "УкрАзовДон", приватним підприємством "Буан-плюс", приватним підприємством "Ріно-М"та приватним підприємством "Альянс-21"), які мали ознаки фіктивності, не звітували до податкового органу; на момент видачі спірних податкових накладних, за висновком податкового органу, реєстрацію зазначених підприємств як платників ПДВ було анульовано;

- за наслідками проведення цієї перевірки ДПІ було визначено СПД ОСОБА_1 суму податкового зобов’язання з ПДВ у розмірі 1 311 216 грн., у тому числі 655 608 грн. за основним платежем та 655 608 грн. штрафних санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням від 19.12.2005 б/н; за наслідками оскарження платником цього акта індивідуальної дії в адміністративному порядку ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.03.2006 № 0004431701/2 про визначення позивачеві суми податкового зобов’язання з ПДВ у розмірі 983 412 грн. (у тому числі 655 608 грн. за основним платежем та 327 804 грн. штрафних санкцій).

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо правомірності проведення податковим органом названої позапланової перевірки платника та правильності формування останнім податкового кредиту у період з 29.09.2002 по 31.03.2003, а також у серпні 2003 року.

Згідно з частиною шостою статті 111 Закону України "Про державну податкову службу в Україні"позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться, зокрема, якщо за наслідками перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків законів України про оподаткування, валютного законодавства, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Обґрунтовуючи висновок про незаконність проведення спірної позапланової перевірки СПД ОСОБА_1., суди послалися, зокрема, на те, що ДПІ було направлено запит стосовно взаємовідносин позивача з суб’єктом підприємницької діяльності –фізичною особою ОСОБА_3., тоді як спірною перевіркою було охоплено правовідносини позивача з іншими суб’єктами господарювання.

Однак з таким висновком судів погодитися не можна, позаяк наведеної нормою Закону не передбачено обмеження щодо проведення позапланової перевірки лише відносно інформації, яка міститься у запиті податкового органу. Адже ненадання платником пояснення на обов’язковий запит ДПІ в порядку частини шостою статті 111 Закону України "Про державну податкову службу в Україні'є підставою для проведення позапланової перевірки, яка може охоплювати і взаємовідносини платника з іншими суб’єктами господарювання з метою з’ясування факту дотримання таким платником вимог податкового законодавства.

Відтак надана судовими інстанціями правова оцінка, відповідно до якої у відповідача були відсутні підстави для проведення спірної перевірки, є помилковою.

Відповідно ж до пункту 1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 № 327 (z0925-05) , за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка.

Таким чином, власне складення акта контролюючим органом за наслідками проведення перевірки суб’єкта господарювання не може вважатися неправомірною дією, оскільки передбачено чинним законодавством.

Водночас згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак податковим органом не подано жодних доказів на підтвердження висновків, викладених в акті перевірки. При цьому слід зазначити, що одним з основних принципі розгляду податкових спорів є принцип презумпції добросовісності платника, у зв’язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

В даному разі в основу прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення контролюючим органом покладено, зокрема, факт анулювання реєстрації як платників ПДВ контрагентів позивача, якими було складено відповідні податкові накладні. Проте у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження цього факту. Посилання ДПІ на скасування державної реєстрації названих контрагентів позивача в судовому порядку правильно не були взяті до уваги попередніми судовими інстанціями, позаяк прийняття рішення про ліквідацію юридичної особи не тягне втрати такою особою статусу платника ПДВ. Доказів на підтвердження факту анулювання такої реєстрації податковим органом в установленому порядку відповідачем не подано.

Крім того, власне фіктивність діяльності постачальників позивача, порушення ними податкової дисципліни та правил здійснення господарської діяльності не є підставою для висновку про необґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, якщо податковим орган не доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов’язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов’язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Проте податковим органом не подано будь-яких фактичних даних на підтвердження зазначених обставин. Тому слід погодитися з висновком попередніх інстанцій про безпідставність нарахування позивачеві податкових зобов’язань згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням, а відтак і про неправомірність похідної від цього рішення першої податкової вимоги від 22.03.2006 № 1/689.

Втім необхідно зазначити, що позовні вимоги СПД ОСОБА_1. полягають у визнанні нечинними податкових-рішень та першої податкової вимоги. Встановлені ж статтями 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України способи захисту порушеного права не є вичерпними. Разом з тим, деякі із встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним – індивідуального акта.

Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб’єктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності). Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акта –визнання його нечинним.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково скасувати судові акти та прийняти нове рішення у відповідній частині в порядку статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 160, 167, 210, 220, 221, 223, 226, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Харкова задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду Харківської області від 09.02.2007 та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 28.02.2007 у справі № АС-13/620-06 скасувати в частині задоволення позовних вимог щодо визнання неправомірними дій державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Харкова щодо проведення позапланової виїзної перевірки суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_1 та складання акта перевірки від 19.12.2005 № 17-219/557.

У цій частині позову відмовити.

3. Постанову господарського суду Харківської області від 09.02.2007 та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 28.02.2007 у справі № АС-13/620-06 змінити в частині задоволення позовних вимог про визнання нечинними податкового повідомлення-рішення від 02.03.2006 № 0004431701/2 та першої податкової вимоги від 02.03.2006 № 1/689, замінивши в абзаці другому постанови господарського суду Харківської області від 09.02.2007 слова "визнати нечинними"словами "визнати недійсними".

4. В решті постанову господарського суду Харківської області від 09.02.2007 та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 28.02.2007 у справі № АС-13/620-06 залишити без змін.

постанова набирає законної сили з моменту її винесення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.