К-52433/09-С Про визнання протиправними дій щодо відмови в здійсненні митного оформлення товару - 28.04.2010 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Криворізької митниці постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2009 року у справі №2-а-5706/08 за позовом відкритого акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів"до Криворізької митниці, третя особа –Нікопольська об’єднана державна податкова інспекція, про визнання протиправними дій, -

У червні 2008 року ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" звернулося до суду з адміністративним позовом в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову просило визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в здійсненні митного оформлення товару згідно вантажної митної декларації №19537, визнати протиправною та скасувати Картку відмови в прийнятті митної декларації, митного оформлення пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 25.01.2008р. №113020000/2008/000155, видану Криворізькою митницею.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2008 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2009 року, постанову суду першої інстанції частково скасовано. Визнано протиправною і скасовано Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №113020000/2008/000155 від 25.01.2008 року. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

В касаційній скарзі Криворізька митниця просить скасувати зазначене судове рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, та залишити в силі постанову суду першої інстанції, яку вважає законною та обґрунтованою.

В запереченнях на касаційну скаргу Нікопольська ОДПІ просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, як законну та обґрунтовану, без змін.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів приходить висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" є платником податку на додану вартість та здійснює ввезення товарів на митну територію України із здійсненням митного оформлення з відстроченням оплати податку на додану вартість шляхом видачі податкового векселя.

25.01.2008 року позивач подав до Криворізької митниці вантажну митну декларацію №19537 з пакетом документів необхідних для проведення процедури митного оформлення вантажу.

Криворізька митниця видала Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 25 січня 2008 року №113020000/2008/000155 у зв’язку з тим, що позивачем було порушено вимоги абз.4 ч.2 статті 88 Митного кодексу України в частині не надання відомостей, передбачених абз. 2 ч.4 Порядку випуску, обігу та погашення векселів які видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 01.10.1997 р. № 1104 (1104-97-п) . Позивачу, для забезпечення можливості прийняття митної декларації, митного оформлення чи пропуску цих товарів і транспортних засобів через митний кордон України, було запропоновано виконати зазначені вимоги або застосувати інший спосіб розрахунку, передбачений законодавством.

Відповідно до частини 2 статті 88 Митного кодексу України, декларант зобов’язаний: здійснити декларування товарів і транспортних засобів відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом (92-15) ; на вимогу митного органу пред’явити товари і транспортні засоби для митного контролю і митного оформлення; надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних процедур; сплатити податки і збори.

Абзацом 2 пункту 4 Порядку випуску, обігу та погашення векселів які видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.1997 року № 1104 (1104-97-п) , передбачено, що податковий вексель може бути поданий лише особою, яка відповідає, зокрема, такій вимозі-є платником податку на додану вартість, якщо раніше такий платник податку чи пов’язані з ним особи, які є або були платниками податку на додану вартість, не здійснювали погашення податкових векселів у спосіб, не передбачений пунктом 19 цього Порядку (1104-97-п) .

Пунктом 19 вказаного Порядку (1104-97-п) передбачено погашення векселю шляхом перерахування коштів до бюджету; включення суми зобов’язань за векселем до складу податкових зобов’язань у звітному (податковому) періоді, в якому він був поданий органові митного контролю; дострокового погашення податкового векселя шляхом перерахування коштів до бюджету або заліку суми бюджетного відшкодування, підтвердженого органом державної податкової служби, згідно з поданою ним письмовою заявою. Не вважається таким, що погашений, податковий вексель, погашення якого здійснюється у спосіб, не передбачений зазначеним пунктом.

Згідно із пунктом 2.6. "Порядку обміну інформацією щодо обігу, обліку та погашення податкових векселів для забезпечення звірки", затвердженого наказом Державної митної служби України, Державної податкової адміністрації України від 8 липня 2004 р. № 494/383 (z0912-04) , Державна податкова адміністрація України щоденно до 14 години надає Державній митній службі України в електронному вигляді інформацію про перелік платників податків, що мають податкові векселі, не погашені в строк, за станом на поточну дату.

Статтею 10 Закону України "Про податок на додану вартість", встановлено, що особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, є, зокрема, митний орган при справлянні податку з осіб, що імпортують товари на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України.

При цьому вказані платники податку, відповідають за дотримання правил надання інформації тільки для розрахунку бази оподаткування.

Контроль за правильністю нарахування та сплати (перерахування) податку до бюджету при імпорті товарів із сплатою податку при його митному оформленні здійснюється відповідним митним органом за правилами, встановленими спільним рішенням центральних податкового та митного органів.

Статтею 63 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" заборонено надання відстрочки при сплаті податку на додану вартість.

Посилання апеляційного суду на те, що оскаржувана Картка відмови не містить посилань на зазначену норму Закону (107-17) не заслуговує на увагу, оскільки відповідно до статті 80, 86 Митного кодексу України Картка відмови містила вмотивовану відмову в прийнятті митної декларації, а також пропозицію виконати зазначені вимоги або застосувати інший спосіб розрахунку, передбачений законодавством.

Порядок сплати ПДВ при імпорті товарів на митну територію України регулюється, зокрема, Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , норми якого (пункт 11.5 статті 11) дозволяли особі надавати митним органам податковий вексель на суму податкового зобов’язання за податком на додану вартість.

Норми Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) є загальними щодо вказаних правовідносин, проте перевагу при застосуванні закону мають спеціальні норми.

Такими є положення Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) .

Абзацом 3 статті 63 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" заборонено у 2008 році надання відстрочок щодо термінів сплати податкових зобов’язань суб’єктами господарювання за податками, зборами (обов’язковими платежами).

Норма статті 63 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" про заборону надання відстрочок щодо термінів сплати податкових зобов’язань поширюється на правовідносини щодо погашення податку на додану вартість на митному кордоні шляхом пред’явлення податкового векселя, і як спеціальна норма має перевагу при застосуванні.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України;

з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення;

безсторонньо (неупереджено);

добросовісно;

розсудливо;

з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Дії Криворізької митниці щодо відмови в митному оформленні у зв’язку з відстроченням позивачем оплати податку на додану вартість шляхом видачі податкового векселя зазначеним вимогам відповідають, а отже були вчинені правомірно.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Оскільки апеляційний суд під час розгляду справи неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а суд першої інстанції вирішив спір з додержанням норм матеріального та процесуального права. Зазначена обставина відповідно до ч.1 ст.226 КАСУ є підставою для скасування оскарженої в касаційному порядку постанови апеляційного суду, та залишення в силі постанови суду першої інстанції.