Вищий адміністративний суд України у складі:

секретаря судового засідання Парадюка А. І.,

за участю представника позивача –Біцюка В. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Саньсун" на постанову Господарського суду Київської областi від 11 червня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2007 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблбуд-1" до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю відділу містобудування та архітектури Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, третя особа - Приватне підприємство "Саньсун" про визнання протиправним та скасування дозволу на виконання будівельних робіт,

В березні 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Київоблбуд-1" звернулось з позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю відділу містобудування та архітектури Бориспільської районної державної адміністрації Київської області про визнання протиправним та скасування дозволу на виконання будівельних робіт від 08 грудня 2006 року № 43, виданого Приватному підприємству "Саньсун".

Постановою Господарського суду Київської областi від 11 червня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2007 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів, третя особа звернулася з касаційною скаргою, в якій просила ці рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що позивач є власником земельних ділянок в с. Щасливе Бориспільського району Київської області, розміром 16,1316 га, 8,4895 га, 11,7905 га, з кадастровими номерами, відповідно: 3220888000:06:01:0024, 3220888000:06:001:0002, 3220888000:03:006:0042.

За договором оренди б/н від 07 березня 2006 року Щасливська сільська рада передала, а ПП "Саньсун"отримало в строкове платне володіння і користування земельну ділянку, яка знаходиться в селі Щасливе, на території Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Відповідно до п. 1.3. договору в оренду земельна ділянка передається під розширення території для будівництва складських приміщень, загальною площею 3,4348 га землі.

Заявлений позов мотивований тим, що відповідач з порушенням норм чинного законодавства, яке регулює питання встановлення санітарно-захисних зон, надав дозвіл на виконання будівельних робіт третій особі на земельній ділянці, яка межує з земельною ділянкою позивача.

Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, щодо обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі третя особа ставить питання про скасування оскаржуваних рішень в зв’язку з тим, що висновки судів попередніх інстанцій щодо межування земельних ділянок позивача та третьої особи є помилковим. Такі доводи обґрунтовує тим, що на кадастровому плані, який доданий до державного акту про право власності позивача, ПП "Саньсун"як суміжний користувач не значиться. На думку третьої особи, суди безпідставно посилаються на лист Державного інституту "Укрндніпроцивільсільбуд", оскільки не встановлено, якими даними керувався інститут при складанні викопіювання. На підставі цього скаржник вказує на те, що суд, встановивши відмінності в державному акті та листі Державного інституту "Укрндніпроцивільсільбуд"щодо розташування земельних ділянок, повинен був усунути розбіжності шляхом витребовування додаткових доказів.

Такі доводи не приймаються колегією суддів, оскільки висновки судів підтверджуються не лише листом Державного інституту "Укрндніпроцивільсільбуд", а й іншими доказами у справі.

Зокрема, кадастровими планами, що додані до договору оренди б/н від 07 березня 2006 року та державного акту про право власності на земельну ділянку с. ЯД № 693323 від 08 листопада 2006 року.

Вказані кадастрові плани також узгоджуються і з експлікацією будівель та споруд складського комплексу з адміністративним будівлями в с. Щасливому Бориспільського району Київської області (а. с. 59).

Крім того, такий висновок підтверджується постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 03 квітня 2007 року у справі № 407/19-06 за позовом ТОВ "Київоблбуд-1"до ПП "Саньсун", ТОВ "ФСК "Дніпробудсервіс", ПП "Будторг"про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Зокрема, Київським міжобласним апеляційним господарським судом у справі № 407/19-06 встановлено, що Приватному підприємству "Саньсун"на підставі договорів оренди земельних ділянок від 30 жовтня 2004 року та від 07 березня 2006 року належать земельні ділянки, площею 3,4348 га та площею 2,5 га, на яких останнім здійснюється будівництво складського комплексу з адміністративними приміщеннями в селі Щасливому Бориспільського району Київської області та які межують з земельною ділянкою, площею 16,1316 га, що належить позивачу.

Вказані докази у своїй сукупності спростовують доводи ПП "Саньсун"щодо розміщення земельних ділянок, а тому правильним є висновок судів попередніх інстанцій, що земельна ділянка, яка належить на праві власності позивачу, та земельна ділянка, що орендується третьою особою, межують.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі інші доводи, колегія суддів не виявила зазначених порушень.

Так, судами встановлено, що 08 грудня 2006 року Приватному підприємству "Саньсун"Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю відділу містобудування та архітектури Бориспільської районної державної адміністрації Київської області видано дозвіл на виконання будівельних робіт за № 43, відповідно до якого ПП дозволено будівництво складського комплексу з адміністративними приміщеннями на орендованій земельній ділянці.

Складське приміщення № 2 цього комплексу планувалось побудувати на орендованій земельній ділянці на межі із земельною ділянкою, що належить на праві власності ТОВ "Київоблбуд-1".

Відповідно до ч. 1 ст. 112 Земельного кодексу України охоронні зони створюються: навколо особливо цінних природних об'єктів, об'єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів; уздовж ліній зв'язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 114 Земельного кодексу України санітарно-захисні зони створюються навколо об'єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об'єктів від територій житлової забудови.

У межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об'єктів, об'єктів соціальної інфраструктури та інших об'єктів, пов'язаних з постійним перебуванням людей.

Відповідно до ч. 3 ст. 375 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Згідно з Державними санітарними правилами планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом № 173 (z0379-96) Міністерства охорони здоров’я України від 19 червня 1996 року, охоронні та санітарно-захисні зони навколо складських приміщень складають не менше 50 метрів.

Відповідно до п. 5.10. Правил у санітарно-захисних зонах не можна допускати розміщення: житлових будинків з придомовими територіями, гуртожитків, готелів, будинків для приїжджих, аварійних селищ; дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, лікувально-профілактичних та оздоровчих установ загального та спеціального призначення зі стаціонарами, наркологічних диспансерів; спортивних споруд, садів, парків, садівницьких товариств; охоронних зон джерел водопостачання, водозабірних споруд та споруд водопровідної розподільної мережі.

Судами встановлено, що такий норматив при проектуванні складського приміщення № 2 витриманий не був.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Таким чином, поширення санітарно-захисної зони навколо складського приміщення № 2 на земельну ділянку, яка належить позивачу на праві власності, порушує право останнього на користування цією ділянкою.

Відповідно до п. 1. Положення про державний архітектурно-будівельний контроль, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 1993 року № 225 (225-93-п) , державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність організаційно-технічних і правових заходів, спрямованих на забезпечення дотримання законодавства, державних стандартів, норм і правил, архітектурних вимог і технічних умов, а також положень затвердженої містобудівної документації та проектів конкретних об'єктів (далі - затверджені проектні рішення), місцевих правил забудови населених пунктів усіма суб'єктами містобудівної діяльності незалежно від форм власності під час забудови територій і населених пунктів, розміщення, будівництва, реконструкції, капітального ремонту об'єктів житлово-цивільного, виробничого та іншого призначення, реставрації архітектурних пам'яток, створення інженерної та транспортної інфраструктури, виробництва будівельних матеріалів, виробів і конструкцій.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що законодавством на Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю відділу містобудування та архітектури покладено не тільки обов’язок щодо перевірки документів для отримання дозволу, але і обов’язок щодо перевірки цих документів на відповідність нормам законодавства і державним стандартам, дотримання забудовником норм будівництва.

За таких підстав дозвіл на виконання будівельних робіт за № 43 від 08 грудня 2006 року виданий з порушенням норм законодавства України.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, та керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Саньсун" залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Київської областi від 11 червня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2007 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначеними статтями 237 –239 КАС України (2747-15) .