Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого),

Брайка А. І., Голубєвої Г. К., Рибчинко А.О., Федорова М. О.,

при секретарі судового засідання Титенко М.П.,

за участю представників позивача Пономаренко І.А., відповідача Свірської А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ротарі - Магік" на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2009 по справі № 2а-192/08/0970 (22а-14411/08/9104)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ротарі - Магік"

до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

У червні 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ротарі - Магік" (далі –Товариство, позивач) звернулось до суду із позовною заявою про скасування податкового повідомлення-рішення Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції (далі –ОДПІ, орган податкової служби, відповідач) від 20.05.2008 № 0000232306/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за лютий місяць 2008 року в розмірі 107 164,00 грн. та за березень 2008 року –205 872,00 грн.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 26.08.2008 позовні вимоги задоволено. При цьому суд керувався тим, що позивачем відповідно до вимог чинного законодавства сформовано перевищення податкового кредиту над сумами податкових зобов’язань за облікові періоди на підставі первинних документів та заявлено до відшкодування з державного бюджету ПДВ.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 03.11.2009 рішення суду першої інстанції скасував і ухвалив нове, яким у задоволенні позову відмовив, мотивувавши це рішення тим, що позивачем безпідставно визначено базу оподаткування операції з реалізації імпортованого товару на митній території України, оскільки п. 4.3 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість", відповідно до якого базою оподаткування для товарів, що імпортуються, є договірна (контрактна) вартість, але не менша від митної, зазначеної у ввізній митній декларації, а також п. 4.1, згідно з яким база оподаткування операцій з поставки товарів на митній території України визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижчими від звичайних цін.

Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, позивач (Товариство) подав касаційну скаргу, де порушує питання скасувати судове рішення апеляційної інстанції, з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права, та залишити в силі судове рішення першої інстанції.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, наведені у скарзі доводи та пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Як установлено судами, підставою прийняття ОДПІ оспорюваного рішень став Акт від 20.05.2008 виїзної планової документальної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.02.2008 по 31.03.2008. Так, з акту перевірки вбачається, що позивач в порушення п. 4.1, п. 4.3 ст. 4, пп. 7.3.6 п. 7.3, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.2 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" імпортуючи вживані транспортні засоби до складу податкового кредиту відносив ПДВ обчислене при імпорті товарів із загальної суми митної вартості останніх та мита, а до складу податкових зобов’язань від подальшої реалізації імпортованого товару - ПДВ від обчислюваної суми, що становить вище ціни придбання, але нижче рівня митної вартості.

На підставі Акту перевірки податковим органом було ухвалено оскаржуване податкове повідомлення –рішення.

Апеляційний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, помилково дійшов висновку про те, що позивач безпідставно при поставці товарів на митній території України визначив базу оподаткування виходячи з вартості, яка була вищою договірної (контрактної) вартості таких товарів, але меншою митної вартості, що призвело до заниження податкового зобов’язання з ПДВ та завищення суми бюджетного відшкодування.

Водночас суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що при визначенні рівня звичайних цін (п. 1.20 ст. 1 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств") податковий орган діяв не у межах наведеної норми законодавства.

Спірним питанням у даній справі є визначення позивачем бази оподаткування операції з реалізації товару на митній території України.

Пункт 4.1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) у редакції, чинній на момент виникнення спору (далі - № 168/97-ВР) передбачає, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду.

При цьому "звичайна ціна" встановлюється за правилами п. 1.20 ст. 1 Закону № 334/94-ВР, залежить від умов продажу товару і відповідає справедливій ринковій ціні в Україні.

Відповідно до пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Обов’язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов’язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту (пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону).

Підпунктом 1.20.10 п. 1.20 ст. 1 Закону передбачено, що донарахування податкових зобов’язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов’язань за непрямими методами

Згідно з положеннями Наказу Державна митна служба від 09.07.1997 № 307 (z0443-97) "Про затвердження Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації" митна вартість використовується виключно в цілях митного оподаткування товарів і ведення митної статистики.

На підставі системного аналізу чинного законодавства можна дійти висновку про те, що митна вартість та звичайна ціна при визначенні бази оподаткування операцій з реалізації на території України імпортного товару не є тотожними. Таким чином якщо товари продані за ціною, вищою від контрактної (фактурної), але нижчою від митної, база обкладення ПДВ визначається виходячи з продажної вартості товару.

Позиція ж податкової інспекції про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною є такою, що не ґрунтується на приписах законодавства, жодною нормою якого не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції застосував норми матеріального права та спір у справі вирішив правильно, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення ухвалене судом першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ротарі - Магік" задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2009 по справі № 2а-192/08/0970 (22а-14411/08/9104) скасувати та залишити в силі постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 26.08.2008.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239 КАС України.