Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бившева Л.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Федоров М.О.,

при секретарі судового засідання: Альошиній Г.А.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі –Кременчуцька ОДПІ)

на постанову господарського суду Полтавської області від 24.07.2008

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2009

у справі № 17/144 (22-а-7274/09)

за позовом відкритого акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод"(далі –ВАТ "Крюківський вагонобудівний завод")

до Кременчуцької ОДПІ

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача –Шмельова М.М.,

відповідача –не з’явились.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Позов подано про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.04.2008 № 0000032302/0 з мотивів його прийняття з порушенням чинного законодавства України.

Постановою господарського суду Полтавської області від 24.07.2008, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2009, позов задоволено з мотивів наявності у позивача належним чином оформлених первинних документів на підтвердження сплати ним відповідних сум ПДВ постачальникові у складі вартості придбаного товару.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Кременчуцька ОДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у задоволенні позову. Скаргу мотивовано тим, що в даному випадку відсутня така обов’язкова умова виникнення у платника права на одержання бюджетного відшкодування, як належним чином підтверджений факт надмірної сплати ПДВ до бюджету з відповідної господарської операції.

Заслухавши суддю-доповідача по справі та присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що:

- Кременчуцькою ОДПІ було проведено позапланову перевірку ВАТ "Крюківський вагонобудівний завод"з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ за період з березня по травень 2007 року, оформлену актом від 15.04.2008 № 619/23-309/05763814;

- в ході проведення цієї перевірки було виявлено факт поставки позивачеві продукції виробничо-технічного призначення (підшипники, штамповка) товариством з обмеженою відповідальністю "Альянс", яке, в свою чергу, придбало зазначений товар у товариства з обмеженою відповідальністю "Стаєр-2006"; при цьому провести зустрічну перевірку останнього на предмет сплати ним відповідних сум ПДВ до бюджету з названих операцій поставки виявилося неможливим з причин відсутності цього товариства за його юридичною адресою; до того ж постановою господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.2007 у справі № Б15/215-07 товариство з обмеженою відповідальністю "Стаєр-2006"було визнано банкрутом;

- за наслідками цієї перевірки Кременчуцькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.04.2008 № 0000032302/0, згідно з яким ВАТ "Крюківський вагонобудівний завод"визначено суму завищення бюджетного відшкодування у розмірі 604 333 грн.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо обґрунтованості заявленої позивачем до відшкодування податкової вигоди.

Згідно з пунктом 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість"визначено, що бюджетне відшкодування –це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

За змістом підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 названого Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"у тій самій редакції податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Судами встановлено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийнято Кременчуцькою ОДПІ у зв’язку з тим, що факт надходження до бюджету цього податку, заявленого до відшкодування ВАТ "Крюківський вагонобудівний завод", результатами зустрічних перевірок постачальників позивача по ланцюгу до виробника не підтверджений.

Пунктом 1.3 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість"платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Відповідно до пункту 10.2 статті 10 цього ж Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата цього податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Однак факт порушення контрагентами-постачальниками позивача своїх податкових зобов’язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди –відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов’язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов’язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Крім того, у разі безтоварності здійснених операцій визначення податкового кредиту було би безпідставним і ПДВ не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з ПДВ.

Однак суди, пославшись на наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, не дослідили вичерпно факт здійснення операцій з поставки товару позивачеві, не зазначили, якими саме доказами підтверджується факт цієї поставки (ними, за даних обставин, могли слугувати будь-які фактичні дані, які б засвідчили перевезення придбаного товару, його прийняття довіреною особою позивача за кількістю та якістю, використання позивачем товару у подальшій діяльності тощо).

Відповідно до частин другої, третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим –ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 227 названого Кодексу підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

За таких обставин оскаржувані рішення попередніх судових інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час цього розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду Полтавської області від 24.07.2008 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2009 у справі № 17/144 (22-а-7274/09) скасувати.

Справу № 17/144 (22-а-7274/09) направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.