Колегія суддів судової палати

Вищого адміністративного суду України в складі:

суддів: Васильченко Н.В., Кравченко О.О., Розваляєвої Т.С., Черпіцької Л.Т, Леонтович К.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Черкаської області від 15 листопада 2005 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Умані Черкаської області про визнання протиправною бездіяльності, -

В грудні 2004 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Умані Черкаської області про визнання бездіяльності посадових осіб Управління Пенсійного фонду України в м. Умані Черкаської області, встановлення дати призначення пенсії за віком на пільгових умовах з 07 жовтня 1985 року, тобто досягнення 50 річного пільгового пенсійного віку та зобов’язання відповідача зробити відповідне нарахування та виплату пенсійної заборгованості за період з 07 жовтня 1985 року по 14 лютого 1992 року.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 травня 2005 р. позов задоволений частково. Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в м. Умані Черкаської області встановити дату призначення пенсії ОСОБА_2 з 07 жовтня 1985 р.

Рішення суду мотивоване тим, що термін перебування позивача як реабілітованої особи в місцях позбавлення волі прирівнюється до стажу роботи за попереднім її місцем, а тому на момент досягнення 50 річного віку ОСОБА_2 мав право на отримання пенсії на пільгових умовах згідно приписів Закону УРСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" (962-12) від 17 квітня 1991 року N 962-XII. Відмовляючи в задоволенні вимоги щодо нарахування та виплати пенсійної заборгованості за період з 07 жовтня 1985 року по 14 лютого 1992 року суд першої інстанції виходив з того, що право такого нарахування та відповідно виплати належить до виключної компетенції відповідача, а не суду.

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 15 листопада 2005 р. вищевказане рішення скасовано та відмовлено в задоволенні позову.

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що з 14.02.1992р. (день звернення) позивач отримує пенсію відповідно до ст..83 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) , а підстави для призначення пенсії за минулий період з 07.10.85р. по 13.02.92р. відсутні.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням апеляційного суду, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Апеляційного суду Черкаської області від 15 листопада 2005 р. та задовольнити позовні вимоги про нарахування та виплату неодержаної пенсії за період з 07.10.85р. по 14.02.92р. Скарга мотивована невірним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи на предмет повноти та всебічності дослідження їх судами та обґрунтованості застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, вивчивши доводи касаційної скарги, колегія суддів не знаходить підстави до її задоволення з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, 01.08.1958 року був засуджений до 7 років позбавлення волі за ст.. 54-10 КК УРСР (2001-05) . В 1991 році його було реабілітовано на підставі Закону УРСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" (962-12) від 17 квітня 1991 року N 962-XII.

Згідно ст.. 83 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) з 14.02.1992 року, тобто з моменту звернення позивача до органів соціального забезпечення, останньому призначено пенсію за віком на пільгових умовах На підставі ст.. 77 вищевказаного Закону України, крім основного розміру пенсії позивачу нараховано підвищення до пенсії як громадянину який необгрунтовано зазнав політичних репресій і згодом був реабілітований. Правильність нарахування пенсії неодноразово перевірялася відповідними органами соціального забезпечення.

Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник внаслідок відмови відповідача у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах з моменту досягнення ним 50 річного віку тобто з 07.10.1985р. та відповідно відмовою відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу неодержаної за період з 07.10.1985р. по 14.02.1992р. пенсії.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на приписи статті 6 Закону УРСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", згідно якої реабілітованим громадянам відповідно до статті 1 цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Приписи Закону УРСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" (962-12) передбачає ряд пільг реабілітованим громадянам відповідно до статті 1 цього Закону, зокрема зарахування у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій часу тримання під вартою та відбування покарання в місцях позбавлення волі (ст..6)

Право на пільгове призначення пенсії до досягнення пенсійного віку позивач отримав після реабілітації і скористався ним 14.02.1992 року подавши відповідну заяву до органів соціального забезпечення.

Приписи Закону УРСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" (962-12) та Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) не передбачають випадків для призначення пенсії за минулий період. Таким чином правильним є висновок апеляційного суду про відсутність законних підстав для призначення пенсії позивачу за період з 07.10.85р. по 13.02.92р. та нарахування і виплати неодержаної пенсії за вказаний період.

Як вбачається із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі. Суд касаційної інстанції не може розглядати позовні вимоги осіб, які беруть участь у справі, що не були заявлені у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 222, 224, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Черкаської області від 15 листопада 2005 р. у справі №2-835-05 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 237- 239 КАС України.