Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Гашицького О.В. (суддя - доповідач), Лиски Т.О.,

Малиніна В.В., Мойсюка М.І., Ситникова О.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження за касаційною скаргою

управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради Донецької області (далі –УПСЗН) на постанову Донецького окружного адміні-стративного суду від 17 грудня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2008 року справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до УПСЗН про визнання неправомірною відмови

та стягнення недотриманої грошової допомоги до 5 травня,

У вересні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Зазначав, що відповідно до положень Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) (далі – Закон № 3551-ХІІ (3551-12) ) він є інвалідом війни 3 групи, а тому на підставі статті 13 цього Закону має право на отримання щорічно разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком.

Посилаючись на те, що такі виплати у 2005 - 2007 роках здійснювалися відповідачем не в повному обсязі, просив стягнути на його користь недоплачені упродовж цього періоду 7385 гривень.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2008 року, позов задоволено частково: визнано неправомірними дії УПСЗН та стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 недоотриману суму щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік у розмірі 2570,42 гривні. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі УПСЗН, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права у частині задоволення позову, просить скасувати їхні рішення та ухвалити нове – про відмову в задоволенні позову.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України ( КАС України (2747-15) ), колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що у відповідача були наявні правові підстави для здійснення виплати недоплаченої частини зазначеної щорічної разової грошової допомоги за 2007 рік у зв’язку з визнанням неконституційним положень закону, згідно з якими здійснювалися виплати позивачу.

Однак такий висновок суперечить нормам матеріального права. Крім того, суди дійшли його, не встановивши обставини цієї справи.

Судами встановлено, що позивач є інвалідом війни 3 групи і користується правом на отримання одноразової щорічної грошової допомоги, яка виплачується до 5 травня, передбаченим статтею 13 Закону № 3551-ХІІ.

Водночас статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"від 19 грудня 2006 року № 489-V (далі – Закон № 489-V (489-16) ) встановлено здійснити виплату цієї щорічної разової грошової допомоги в розмірі 280 гривень.

Наведену норму Закону № 489-V (489-16) визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) (далі –Рішення № 6-рп/2007).

Тобто, в даному випадку на період виникнення правовідносин, що є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня інвалідам війни 3 групи. Дія цих актів частково припинялася та відновлювалася у зв`язку із внесенням поточних змін у законодавство.

Отже, для вирішення цього спору судам попередніх інстанцій необхідно було визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у виниклих правовідносинах в певний проміжок часу.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що зазначеною нормою Закону № 489-V (489-16) фактично змінено положення Закону № 3551-ХІІ (3551-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статті 29 Закону № 489-V в період з 1 січня по 9 липня 2007 року, коли ця норма рішенням Конституційного Суду України №6–рп/2007 (v0a6p710-07) була визнана неконституційною і дія статті 13 Закону № 3551-ХІІ була відновлена.

Таким чином, судам для встановлення правових норм, які необхідно було застосовувати для визначення розміру одноразової грошової допомоги позивачу в 2007 році, потрібно було з`ясувати дату здійснення її виплати. Однак, судами цього зроблено не було.

Зазначених обставин та норм матеріального права не врахували суди попередніх інстанцій під час вирішення спору в цій справі, чим порушили правила застосування норм матеріального права. Залишилося нез’ясованим, коли саме, тобто в період дії якого із законів позивачеві перераховано відповідачем грошова допомога та, у зв’язку з цим, чи було реалізовано зазначеною виплатою у 2007 році право позивача як інваліда війни 3 групи на одержання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня.

За правилами частини другої статті 227 КАС України, підставою для скасування рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального

права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Для вирішення цього спору, з урахуванням наведених вище норм матеріального права та висновків суду касаційної інстанції, необхідно встановлювати нові обставини щодо правильності визначення відповідачем розміру допомоги позивачу та давати їм належну правову оцінку, що відповідно до частини першої статті 220 КАС України не може зробити суд касаційної інстанції.

З огляду на наведене, оскаржені судові рішення відповідно до вимог статті 227 КАС України підлягають скасуванню в частині, що стосується задоволення позову, а справа в цій частині –направленню до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

При новому розгляді судам слід врахувати наведене і у відповідності із вимогами закону вирішити цей спір.

В іншій частині судові рішення відповідають вимогам закону і залишаються без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради Донецької області задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2008 року скасувати в частині задоволення позовних вимог.

Справу в цій частині направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд в іншому складі суду.

В іншій частині Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.