Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

суддів: Васильченко Н.В., Кравченко О.О., Розваляєвої Т.С., Черпіцької Л.Т, Леонтович К.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Калуської районної державної адміністрації Івано-Франківської області на постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 вересня 2007 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2008 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Калуської районної державної адміністрації Івано-Франківської області про стягнення недоплаченої разової щорічної допомоги до 05 травня, -

Постановою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 вересня 2007 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2008 р., у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Калуської районної державної адміністрації Івано-Франківської області про стягнення недоплаченої разової щорічної допомоги до 05 травня позов задоволений.

Зобов’язано Управління праці та соціального захисту населення Калуської районної державної адміністрації Івано-Франківської області виплатити на користь ОСОБА_2 суму одноразової грошової допомоги в розмірі 1770,30 грн. за 2007 рік.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями Управління праці та соціального захисту населення Калуської районної державної адміністрації Івано-Франківської області звернулось з касаційною скаргою, у якій просить постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 вересня 2007 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2008 р. скасувати та відмовити в задоволенні позову. Касаційна скарга обґрунтована невірним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи на предмет повноти та всебічності дослідження їх судами та обґрунтованості застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, вивчивши доводи касаційної скарги, колегія суддів знаходить підстави до її задоволення з огляду на наступне.

Задовольняючи позовні вимоги щодо визнання неправомірної відмови відповідача у виплаті щорічної грошової допомоги у 2007 році та стягненні відповідної недоплаченої суми такої допомоги, суди попередніх інстанцій помилково виходили з того, що для врегулювання спірних правовідносин у цій справі пріоритетними є норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) . Такий висновок зроблений судами з порушенням правил застосування норм матеріального права, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач є учасником бойових дій, у зв’язку із чим має право на отримання разової грошової допомоги у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком до 9 травня (повинна виплачуватися до 5 травня) відповідно до ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

У 2007 році позивач отримав від відповідача грошову допомогу до 5 травня в розмірі 280 грн. передбачену Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) .

Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій. При цьому дія статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"на час виникнення спірних правовідносин була зупинена Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) .

Однак, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольняючи позов, не врахував вище зазначених норм матеріального права про зупинення дії норми, за якою позивач мав право на отримання допомоги в більшому розмірі. Тобто, суд застосував недіючу норму права.

Посилання судів на пункт 1 Рішення Конституційного Суду України №6 –рп/2007 (v0a6p710-07) від 09 липня 2007 року у справі №1-29/2007, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), деякі положення закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , у тому числі і положення пункту 13 статті 71, яким зупинено на 2007 рік дію частину 5 статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"в частині визначення розміру виплати щорічної разової грошової допомоги, колегія суддів вважає помилковим, оскільки це рішення було прийнято після закінчення строку проведення цієї допомоги.

Тобто, на момент виплати щорічної допомоги (до 5 травня 2007 року) відповідач діяв відповідно до діючого законодавства. Таким чином у відповідача відсутні правові підстави для здійснення такої виплати за 2007 р. відповідно до Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (3551-12) .

В такому випадку суду слід було керуватись приписами рішення Конституційного Суду України від 3 жовтня 1997р. №4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) . у пункті 3 мотивувальної частини якого суд зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопередметними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом. автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону у часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

За змістом ч. 3 ст. 150 Конституцій України рішення Конституційного Суду є обов’язковими до виконання на території України. Відповідно до ч.2ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність.

Згідно ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Колегія суддів прийшла до висновку, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суд першої та апеляційної інстанції порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення помилкового судового рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Калуської районної державної адміністрації Івано-Франківської області задовольнити.

Постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 вересня 2007 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2008 р. скасувати.

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав передбачених ст. 237 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України.