Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

суддів: Васильченко Н.В., Кравченко О.О., Розваляєвої Т.С., Черпіцької Л.Т, Леонтович К.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Червоногвардійської районної адміністрації Макіївської міської ради на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2007 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2008 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Червоногвардійської районної адміністрації Макіївської міської ради про стягнення недоотриманих сум до дня Перемоги 9 травня, -

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2007 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2008 р., у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Червоногвардійської районної адміністрації Макіївської міської ради про стягнення недоотриманих сум до дня Перемоги 9 травня задоволений частково позов. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Червоногвардійської районної адміністрації Макіївської міської ради на користь ОСОБА_2 недоплачену суму разової щорічної допомоги за 2004 рік у розмірі 517,50 грн. та за 2007 рік у розмірі 2570,42 грн.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями Управління праці та соціального захисту населення Червоногвардійської районної адміністрації Макіївської міської ради звернулось з касаційною скаргою, у якій просить постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2007 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2008 р. скасувати, відмовити в позові. Касаційна скарга обґрунтована невірним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи на предмет повноти та всебічності дослідження їх судами та обґрунтованості застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, вивчивши доводи касаційної скарги, колегія суддів знаходить підстави до її часткового задоволення з огляду на наступне.

Відмовляючи позивачу в задоволенні вимог в частині стягнення з відповідача недоплаченої у 2000, 2001, 2002, 2003, 2005 та 2006 роках одноразової щорічної допомоги як учаснику бойових дій, суди дійшли правильного висновку, що грошова допомога до 5 травня була виплачена у вищевказаних роках згідно чинного законодавства у розмірах, передбачених Законами України "Про Держаний бюджет України"на відповідні роки.

Водночас, задовольняючи позовні вимоги щодо визнання неправомірної відмови відповідача у виплаті щорічної грошової допомоги у 2004 та 2007 роках та її стягненні за вказаний період, суди помилково виходили з того, що для врегулювання спірних правовідносин у цій справі пріоритетними є норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) . Такий висновок зроблений судами з порушенням правил застосування норм матеріального права, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач є ветераном війни - учасником бойових дій, інвалідом 3 групи, у зв’язку із чим має право на отримання разової грошової допомоги у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком до 9 травня (повинна виплачуватися до 5 травня) відповідно до ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

У 2004 та 2007 роках позивач отримав від відповідача грошову допомогу до 5 травня в розмірі передбачену Законом України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) - 130 грн., та відповідно в розмірі передбачену Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) - 300 грн.

Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій. При цьому дія статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"на час виникнення спірних правовідносин була зупинена Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) . Однак, апеляційний суд, задовольняючи частково позов, не врахував вище зазначених норм матеріального права про зупинення дії норми, за якою позивач мав право на отримання допомоги в більшому розмірі. Тобто, суд застосував недіючу норму права.

Посилання апеляційного суду на пункт п. 1 Рішення Конституційного Суду України №20–рп/2004 (v020p710-04) від 01 грудня 2004 року у справі №1-27/2004 яким визнані такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , серед інших, положення статті 44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік"та посилання на п.1 Рішення Конституційного Суду України №6 –рп/2007 (v0a6p710-07) від 09 липня 2007 року у справі №1-29/2007, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), деякі положення закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , у тому числі і положення пункту 13 статті 71, яким зупинено на 2007 рік дію частину 5 статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"в частині визначення розміру виплати щорічної разової грошової допомоги колегія суддів вважає помилковим, оскільки це рішення було прийнято після закінчення строку проведення цієї допомоги.

Тобто, на момент виплати щорічної допомоги (до 5 травня 2004 та 2007 року) відповідач діяв відповідно до діючого законодавства.

Таким чином у відповідача відсутні правові підстави для здійснення такої виплати за 2007 рік відповідно до Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (3551-12) .

Згідно ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Колегія суддів прийшла до висновку, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суд першої та апеляційної інстанції порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення помилкового судового рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Червоногвардійської районної адміністрації Макіївської міської ради частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2007 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2008 р. скасувати в частині визнання неправомірною відмови Управління праці та соціального захисту населення Червоногвардійської районної адміністрації Макіївської міської ради в виплаті ОСОБА_2 щорічної грошової допомоги до 5 травня в розмірі семи мінімальних пенсій за 2004 та 2007 роки та стягненні з Управління праці та соціального захисту населення Червоногвардійської районної адміністрації Макіївської міської ради недоотриману суму щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2004 рік у розмірі 517,50 грн. та за 2007 рік у розмірі 2570,42 грн. на користь ОСОБА_2.

Відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог в частині визнання визнання неправомірною відмови Управління праці та соціального захисту населення Червоногвардійської районної адміністрації Макіївської міської ради в виплаті ОСОБА_2 щорічної грошової допомоги до 5 травня в розмірі семи мінімальних пенсій за 2004 та 2007 роки та стягненні з Управління праці та соціального захисту населення Червоногвардійської районної адміністрації Макіївської міської ради недоотриману суму щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2004 рік у розмірі 517,50 грн. та за 2007 рік у розмірі 2570,42 грн. на користь ОСОБА_2.

В решті постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2007 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2008 р. залишити без змін.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав передбачених ст. 237 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України.