Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого, судді

Горбатюка С.А.

(доповідач)

Суддів

Весельської Т.Ф.

Гашицького О.В.

Мироненка О.В.

Смоковича М.І.

провівши у касаційному порядку попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Центрально-Міського Управління праці та соціального захисту населення (далі –УПСЗН) Горлівської міської ради Донецької області про визнання дій протиправними та стягнення недоотриманої суми допомоги на оздоровлення за касаційною скаргою Центрально-Міського УПСЗН Горлівської міської ради Донецької області на постанову Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 29 грудня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2009 року,

У жовтні 2008 року ОСОБА_1 у Центрально-Міському районному суді м. Горлівки Донецької області пред’явив позов до Центрально-Міського УПСЗН Горлівської міської ради про визнання дій протиправними та стягнення недоотриманої суми допомоги на оздоровлення.

Вимоги обґрунтовував тим, що він є особою, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, інвалідом 3-ої групи (до 30 січня 2007 року був віднесеним до категорії 3) і перебуває на обліку у Центрально-Міському УПСЗН Горлівської міської ради.

Відповідно до статті 48 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі –Закон № 796) має право на виплату щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі трьох мінімальних заробітних плат, а з 2005 року у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати періодично підвищувався, але відповідач при виплаті допомоги ці обставини не брав до уваги та у період з 2000 року по 2007 рік виплачував йому щорічну допомогу в розмірі, встановлену постановами Кабінету Міністрів України.

Вважає, що такі розміри щорічної допомоги визначені без урахування положень статті 48 Закону № 796.

Просив стягнути з Центрально-Міського УПСЗН Горлівської міської ради заборгованість з виплати щомісячної допомоги на оздоровлення за 2000-2007 роки в сумі 6733,50 грн.

Постановою Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 29 грудня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2009 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії Центрально-Міського УПСЗН Горлівської міської ради стосовно відмови ОСОБА_1 провести перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення за 2003 –2005, 2007 роки в розмірі, встановленому статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобов’язано Центрально-Міське УПСЗН Горлівської міської ради призначити та виплатити за рахунок коштів Державного бюджету України ОСОБА_1 недоплачену щорічну грошову допомогу на оздоровлення за період 2003-2005 рік у розмірі 3885, 60 грн.

В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Центрально-Міське УПСЗН Горлівської міської ради подало касаційну скаргу, в якій вказало на те, що оскаржувані рішення судом першої інстанції та апеляційним судом у справі прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 є інвалідом 3-ої групи, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.

ОСОБА_1 було виплачено щорічну допомогу на оздоровлення за 2000-2004 роки у розмірі по 15,70 грн. за кожний рік, за 2005-2006 роки по 75 грн. за кожний рік та за 2007 рік 90 грн.

Статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачена щорічна допомога на оздоровлення, яка виплачується особам, інвалідам 3-ої групи у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, а учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 3 – у розмірі трьох мінімальних заробітних плат.

Положеннями Закону № 796 (796-12) України визначено основні засади щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я, оскільки, відповідно до частини першої статті 50 Конституції України, кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Законом № 796 (796-12) Кабінет Міністрів України не уповноважений зменшувати встановлені останнім конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій, зокрема, допомоги на оздоровлення. Навпаки, у частині першій статті 67 зазначеного Закону встановлено, що ці розміри підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати. Встановлений ще в 1996 році Кабінетом Міністрів України розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом тривалих років не змінювався, а тому, не відповідає розміру, встановленому іншими законами України. Оскільки в наступному будь-яких рішень із цих питань Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України не приймалось, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме стаття 48 Закону № 796 та положення інших законів щодо встановлення розміру мінімальної заробітної плати на кожен рік.

Крім того, пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, і тому, враховуючи частину третю статті 22 Конституції України, звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом України № 796 (796-12) , є безпідставним.

Суди обґрунтовано виходили з того що відповідно до частини четвертої статті 48 Закону № 796 (в редакції закону України від 11 липня 2001 року № 2638-111 (2638-14) ), пункту 2 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року № 256 (256-2002-п) (із змінами і доповненнями) обов’язок здійснювати виплати щорічної допомоги на оздоровлення на органи соціального захисту населення покладено саме з 2003 року. За виплати у неповному розмірі щорічної допомоги на оздоровлення органи соціального захисту населення у 2000 та 2002 роках не можуть нести відповідальності, що є підставою для відмови у задоволенні позову у цій справі.

Правильно також суди вказали на те, що не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 в частині щодо стягнення щорічної допомоги на оздоровлення за 2006 рік, оскільки відповідно до статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" зупинено на 2006 рік дію абзаців 2, 3, 4, 5, 6, 7 частини першої, частини третьої, абзаців 2-7, частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону № 796. Ця норма статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" Конституційним Судом України у встановленому порядку неконституційною визнана не була.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, постановляючи рішення у справі, дійшли вірного висновку про те, що Законами України "Про встановлення мінімальної заробітної плати на 2003 рік" (372-15) , "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) , "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) ," Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , розмір мінімальної заробітної плати неодноразово збільшувався, але Центрально-Міське УПСЗН Горлівської міської ради здійснювало позивачу виплати на оздоровлення за період 2003-2005 роки та 2007 рік в розмірі, який не відповідав розміру, встановленому статтею 48 Закону № 796, а отже, такі його дії є неправомірними.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують правильність висновку суду та встановлених обставин справи.

Судові рішення є законними і обґрунтованими.

За правилами частини першої статті 224 КАС України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без зміни.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 222, 230, Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів,

Касаційну скаргу Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області залишити без задоволення, а оскаржувані постанову Центрально-Міського районного суду

м. Горлівки Донецької області від 29 грудня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2009 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Центрально-Міського Управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області про визнання дій протиправними та стягнення недоотриманої суми допомоги на оздоровлення –без зміни.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 235- 242 Кодексу адміністративного судочинства України.