Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Голубєвої Г.К.

Ланченко Л.В.

Карася О.В.

Степашка О.І.

при секретарі: . Савченку А.В.

за участю представників:

позивача: Литвина В.В., Варочкина Д.В.

відповідача: неявка

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 10 грудня 2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 22 квітня 2008 року

у справі № 2-22/14786-2007А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквалайн плюс"

до Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим

про скасування рішення

У жовтні 2007 року товариство з обмеженою відповідальністю "Аквалайн плюс"звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим про скасування рішення.

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 10 грудня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 22 квітня 2008 року, позов задоволено. Визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим по винесенню акта з анулювання реєстрації ТОВ "Аквалайн плюс"як платника податку на додану вартість. Визнано нечинним рішення Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим №16165/10/15-2 від 30 серпня 2007 року про анулювання реєстрації ТОВ "Аквалайн плюс"як платника податку на додану вартість.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у м. Ялта Автономної Республіки Крим оскаржила їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 14 липня 2006 року відповідачем було зареєстровано позивача як платника податку на додану вартість, про що останньому видано свідоцтво № 00517554.

30 серпня 2007 року відповідачем було прийнято рішення № 16165/10/15-2 про анулювання реєстрації позивача як платника податку на додану вартість на підставі приписів підпункту "ґ"пункту 9.8 статті 9 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року "Про податок на додану вартість"(далі – Закон України №168/97-ВР від 03 квітня 1997 року (168/97-ВР) ), про що складено акт № 90.

31 серпня 2007 року відповідачем було надіслано позивачу лист, в якому повідомлялось останнього про анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість та про необхідність у строк до 19 вересня 2007 року здати до Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим його оригінал.

Згідно акта № 90 позивач надавав до органів державної податкової інспекції звітність з податку на додану вартість з липня 2006 року, яка свідчить про відсутність оподаткованих поставок протягом дванадцяти послідовних податкових місяців. У цьому акті зазначено, що розмір переплати з податку на додану вартість на дату його складання становить 0 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що анулювання реєстрації позивача платником податку на додану вартість на підставі підпункту "г"пункту 9.8 статті 9 Закону України №168/97-ВР від 03 квітня 1997 року було вчинено з порушенням способу такого анулювання, а саме без урахування фактичних обставин та без дотримання принципів рівності та єдиного підходу, встановлених статтею 3 Закону України "Про систему оподаткування".

Також, в обґрунтування правомірності позиції позивача суди попередніх інстанцій зазначили, що під час складання акта № 90 відповідачем було порушено приписи Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01 березня 2000 року № 79 (z0208-00) , пункт 25.2.2 якого вимагає затвердження акта про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість керівником податкового органу. На підтвердження факту порушення податковим органом зазначеної процедури оформлення акта, суди посилаються на відсутність в самому акті № 90 відомостей про особу, яка його затвердила, не зазначення дати його затвердження та відсутність печатки.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій, на підтвердження наявності в позивача оподатковуваних операцій протягом дванадцяти місяців, вказали на те, що після державної реєстрації позивачем було здійснено заходи щодо отримання земельної ділянки для проведення будівельно-монтажних та інших робіт, для підготовки майданчика для будівництва об’єкта, спорудження якого є метою створення товариства. У зазначених правочинах позивач був замовником послуг та сплачував суми податку на додану вартість виконавцям робіт під час оплати наданих ними послуг, при цьому у надісланих на адресу відповідача деклараціях він визначав сплачену суму податку на додану вартість у розмірі 1 819 254 грн. як залишок від’ємного значення податку, розраховану згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України №168/97-ВР від 03 квітня 1997 року, не ставив питання про відшкодування сплачених сум податку на додану вартість з державного бюджету.

Відповідно до приписів підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України №168/97-ВР від 03 квітня 1997 року особа підлягає обов’язковій реєстрації як платник податку у разі, коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом (168/97-ВР) , нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Згідно з підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року об'єктом оподаткування є операції платників податку з, зокрема, поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

За визначенням пункту 1.4 статті 1 зазначеного Закону поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її поставки, а також операції з безоплатної поставки товарів та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Відповідно до підпункту "ґ"пункту 9.8 статті 9 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року реєстрація платника податку діє до дати її анулювання, яке відбувається у випадках, якщо особа, зареєстрована як платник податку, не надає податковому органу декларації з цього податку протягом дванадцяти послідовних податкових місяців або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність оподатковуваних поставок протягом такого періоду, а також у випадках, визначених законодавством стосовно порядку реєстрації суб'єктів господарювання.

Вказана норма кореспондується з приписами підпункту "ґ"пункту 25 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01 березня 2000 року №79 (z0208-00) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03 квітня 2000 р. за №208/4429 (z0208-00) реєстрація діє до дати її анулювання, яке відбувається у випадках, визначених пунктом 9.8 статті 9 Закону, якщо, зокрема, особа, зареєстрована як платник податку, не надає податковому органу декларації з цього податку протягом дванадцяти послідовних податкових місяців або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність оподатковуваних поставок протягом такого періоду, а також у випадках, визначених законодавством стосовно порядку реєстрації суб'єктів господарювання.

Як вбачається з матеріалів справи, надана податковим органам звітність з податку на додану вартість свідчить про відсутність оподаткованих поставок (об’єкта оподаткування) протягом дванадцяти послідовних податкових місяців, а саме з липня 2006 року по серпень 2007 року.

Проте, всупереч закріпленому в статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України принципу офіційного з’ясування обставин справи суди попередніх інстанцій лише вказали на порушення процедури анулювання реєстрації позивача як платника податку на додану вартість, порядку оформлення та затвердження акта про анулювання реєстрації. Натомість ані суд першої інстанції, ані апеляційний суд не вжили належних заходів для встановлення фактичних обставин, пов’язаних із діями податкового органу щодо анулювання реєстрації позивача як платника податку на додану вартість.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного суду України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 10 грудня 2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 22 квітня 2008 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 10 грудня 2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 22 квітня 2008 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 –239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .