Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Голубєвої Г.К.

Ланченко Л.В.

Карася О.В.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Волноваському районі на постанову Господарського суду Донецької області від 18 червня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2007 року

у справі № 34/132 (22-А-2424/07)

за позовом Державної податкової інспекції у Волноваському районі

до Акціонерного товариства закритого типу "Агроспецмонтаж"

про стягнення податкового боргу,

У квітні 2007 року Державної податкової інспекції у Волноваському районі звернулась до Господарського суду Донецької області з позовом до Акціонерного товариства закритого типу "Агроспецмонтаж"про стягнення податкового боргу.

Постановою Господарського суду Донецької області від 18 червня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2007 року, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь місцевого бюджету заборгованість по земельному податку у сумі 21 223 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у Волноваському районі оскаржила їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим просив їх скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на 12 квітня 2007року у відповідача виник податковий борг із земельного податку на загальну суму 35 986 грн. 92 коп.

Скаржник вважає, що при вирішені даної справи судами попередніх інстанцій було невірно застосовано приписи підпункту 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України № 2181-ІІІ від 21 грудня 2000 року "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"(далі – Закон України № 2181-ІІІ від 21 грудня 2000 року (2181-14) ). А саме судом незаконно відмовлено в позові в частині стягнення заборгованості із земельного податку в сумі 13 360 грн. 78 коп.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, і з цим погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем пропущено строк (1095 днів) щодо визначення податкових зобов’язань платнику податків у сумі 13 360 грн. 78 коп. та звернення до суду.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови в задоволенні позовних вимог, але з інших мотивів.

Пунктом 1.3 статті 1 Закону України №2181-ІІІ від 21 грудня 2000 року визначено, що податковий борг (недоїмка) - це податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Відповідно до підпункту 15.2.1 пункту 15.2 статті 15 Закону України №2181-ІІІ від 21 грудня 2000 року, у разі коли податкове зобов'язання було нараховане податковим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 15.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні податкового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів від дня узгодження податкового зобов'язання. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або до визнання боргу безнадійним.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податкові зобов'язання було самостійно узгоджено відповідачем з моменту подачі ним розрахунків по земельному податку, а саме: № 2142 від 29 січня 2002 року, № 719 від 28 січня 2003 року, № 584 від 28 січня 2004 року. Саме з цих дат починався перебіг строку давності щодо стягнення податкового боргу, граничний строк стягнення якого закінчився – 30 січня 2005 року, 29 січня 2006 року, 29 січня 2007 року відповідно.

Посилання позивача на факт самостійного узгодження відповідачем сум податкових зобов’язань, як на підтвердження безпідставності застосування судами статті 15 Закону України №2181-ІІІ від 21 грудня 2000 року є необґрунтованим, в зв’язку з тим, що строк протягом якого може бути стягнутий податковий борг становить 1095 днів, який (строк) не залежить від суб’єкта нарахування податкових зобов’язань.

А відтак, суди попередніх інстанцій правомірно відмовили в задоволенні позову в цій частині, оскільки позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення податкового боргу поза межами 1095 денного терміну.

Колегія суддів зазначає, що в даному випадку помилковість мотивів відмови у задоволенні позовних вимог не може бути підставою для скасування правильних по суті рішень.

Згідно з частиною 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Волноваському районі відхилити.

Постанову Господарського суду Донецької області від 18 червня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2007 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 –239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .